no one will go through what we went through

частина перша.

Лі Мінхо — майже нікому не відомий скрипач та письменник у селі, в якому він живе з малечку. Хлопець вирішив поєднати своє життя з письмом десь о п'ятнадцять років, та ні разу не пошкодував, що зробив це.

Хан Джисон — відьмак, який вимушений приховуватись у своєму будинку, який вже не раз пробували спалити, але якби не чорна магія, то дім би вже давно був вигорений до тла.

~~~~~

Лі як завжди йде до невеличкого берега, сідає на теплий пісок, дістає з своєї потріпаної сумки блокнот та олівець.

"Олівцем завжди легше писати, бо якщо зробиш помилку — зразу стреш, я ручкою таке зробити неможливо, хіба що коректором замазувати!" — Говорив колись Мінхо своєму другові, який також хотів стати письменником. Зараз цей друг живе у місті та його там знають майже кожен, як "Чоловік, який пише чудові казки!".

Дивлячись на річку до хлопця завжди приходило натхнення. У його чернетках вже накопичилось близько десяти віршів та оповідань, які він не наважувався опублікувати у газеті, тому що знав, що це все присвоять комусь іншому. Хо мріяв стати кумиром сотні людей, хотів, щоб ним пишались та розділяли його роботу, але нажаль, це було майже нереально.

Хан часто почав помічати хлопця з гарним фіолетовим волоссям, яке роздував вітер. Зазвичай цей "дивний" хлопець носив коричневі джинси та білу сорочку, а на плечах весіла сумка, яка також була коричневою. Образ виглядав гарно, але майже всім жителям стиль Міна не подобався, мовляв "Хто ж таке носить! Йому має бути стидно!" — зазвичай таке говорили старенькі люди, які ніколи не були у місті та не бачили, як одягається молодь, у яких є можливість придбати все що завгодно.

— Хто ж він такий, — Джисон вже декілька хвилин сидить біля вікна та розглядає хлопця, який щось старанно записує у свій блокнот. — Дивно бачити тут когось ще з не звичним кольором волосся. Впевнений, що старенькі люди не сприймають його, як і мене. — Джи пішов ставити чайник та підійшов назад до вікна, все ж таки його зацікавив цей хлопець.

"Можливо піти познайомитись?" — Пролунало у думках хлопця з синім волоссям.

— Що за дурня? Хоча.. думаю можна підійти! — Скоро взувшись у свої кеди, Хан вибіг з будинку та побіг до хлопця.