Лише один крок

- Круціо.
Очі налились кров'ю й багряні сльози капали уздовж лиця, поки ворожий сміх лунав десь над вухом створюючи лункий дзвін. Руки були поза спиною, навіть через палке бажання підстрибнути і махати в усі боки з шаленою швидкістю, лише б не бути в тій тугій мотузці. Але все було марно, бо за межі мрій та думок жодне з бажань так і не вийшло. На жаль. Та з думок знов виривали у реальність нові приступи болі. Пропало відчуття болі в нозі. Нарешті спрацювали молитви?
Але він перестав відчувати ногу взагалі та й інші частини тіла досі кричать про допомогу. Як завжди все що робиться - не до кінця, що Мерлін, що Міністерство освіти.. Все те саме.
Промінь світла пробився до кімнати. Вже ранок? Чи він помирає і бачить так зване "життя після смерті"? Та кімната вже наповнилась світлом і перед очима стали безліч заплямованих кров'ю тіл. Всі вони були відносно далеко, окрім певне давнього друга Люціуса. Його голова лежала коло ніг чоловіка, тож фраза "він у твоїх ніг" набрала нове значення. Але застиглі випучені очі чоловіка лякали, хоч їх скоріш за все і проклює ворона чи проїдять личинки. А може й ні, хто його зна. Погляд Снейпа ледь піднявся вгору до єдиного живого силуету в кімнаті, не рахуючи звісно Наджіні, яка доїдала якогось маґла що був в самому кутку зали. Поки скляні очі навпроти, ніби створювали вдвічі більше дир, ніж є на тілі викладача зіллєваріння. Це викликало бажання скорішої смерті.
  Волдеморд пильно дивився на нього, не відводячи погляд навіть на те, щоб промовити ще одне закляття яке проломлювало кілька нових кісток. Повільно і болісно. Йому повезло куди менше, чим тому ж Ґаррі Поттеру який позбувся життя одним махом Авада Кедавра. Натомість страждання професора продовжувались і споглядав залу він вже лише одним оком. Друге ж висіло в повітрі навпроти лиця власника і немов гіпнотизувало.
  Він знову дізнався про смерть Лілі, хоч і не дуже забував, та все ж проживає цю мить як вперше. Краєм вуха він чув якесь незрозуміле шипіння, але вже було все одно. Висяче око мигнуло, програвши недомовлені гляділки, а два ікла врізались у ногу. Схоже в кутку залишились лише кістки, мов пам'ятка про непоганий перекус. Наскільки він звісно міг бути непоганим, згадуючи що це був лише звичайний маґл.
Нога сочилася кров'ю, поки розум вже був десь на подвір'ї школи де знов і знов його кидають в повітря під сміх і крики. Ще один кидок уверх, вже без ноги. Кров полилась на обличчя дітей, але ніхто з них не закричав. Ці спогади завжди були такими? Але око знову кліпнуло і перемістило в новий спогад.  
Вони катались з Лілі на гойдалках поки вона сміялась з його реакції на полуничне морозиво. Хіба це поганий спогад? Чому він тут? Та ще один наклін вперед і все в вогні.
Повернувши голову він побачив мертве тіло Лілі на якому сидить кішка і щось нявчить. Вона була більша вдвічі, вже зовсім не схожа на маленьку дівчинку, якою була щойно. Тією ж миттю змія вже дійшла до тулуба, намагаючись з'їсти понівечене тіло цілком, розтягуючи страждання чоловіка. Маленький Снейп кинувся вперед до Лілі, щоб зрозуміти чи очі його знов не обманюють та ніг вже не було, щоб підійти. Рука яку він швидко протягнув пропала залишаючи лише кривавий слід на землі. За нею й друга. Він міг лише дивитись, поки по лицю капали сльози, а з рота виривалась спроба закричати, та виходило лише здавлене скавуління. Ще мить страждань і на підлозі вже лежить дві голови між почорнілим оком, залишаючи двійку несправжніх тіл у спогадах.