Дівчина в масці

1 частина

- Уф, це була остання валіза, тепер можна виїжджати.

Ліса закрила багажник і сама попрямувала в салон. Вона була декілька місяців у своїх родичів, а тепер треба знову повертатись до Сеулу на роботу.

Дорога була доволі довгою, треба було їхати майже 5 годин.

Все йшло добре, але коли вже Ліса проїхала половину дороги на обочині побачила дівчину в капюшоні, яка спокійно йшла. В руках у неї було щось схоже на футболку.

Ліса вирішила зупинитись, але це тільки налякало таємничу дівчину.

- Стій, я хочу тобі допомогти.

Дівчина виглядала втомленою та засмученою.

- В тебе щось сталось? Як ти опинилася.... - дівчина оглянулася - посеред посадки де нічого немає?

- Мені треба до Сеулу....допоможіть будь-ласка.

- Так, залізай давай.

Вони сіли в автомобіль та поїхали.

- Ти голодна? Там десь пакет з їжею, візьми поїж.

- Дякую, я не голодна.

Та через кілька хвилин таємнича дівчина заснула.

- Що ж з тобою сталося...

***

Коли вони приїхали дівчина ще спала, видно була дуже втомлена. Тому Ліса занесла її та поклала на ліжко вкривши ковдрою, а сама прийнялася розкладати речі та готовитись до сну адже час був вже пізній.

На ранок коли Ліса прокинулась в кімнаті нікого не знайшла, тільки на ліжку була чорна маска....

*Теперішній час*

Дівчина спокійно сиділа та працювала в своїй студії, але різко до неї вірвався Джой.

- Ліса, це терміново!

- Боже, ти не даси мені спокійно попрацювати, що сталось?

- Ти повинна виступити на шоу композитор року.

- Що ти мелиш? Я не пишу інструментали.

- Алеее, я знайшов відомого композитора, вона може написати для тебе інмтрументал, ось номер - Джой поклав на стіл листочок з номером.

- Почекай, якого я повинна приймати участь?

- Мені тільки що це сказав директор, відмовлятися не можна.

- Ааайщ, добре, можеш іти.

Коли хлопець вийшов, Ліса подивилася на аркуш.

- Серйозно? Чому це не сказали раніше?...Так, мені треба вже зараз домовлятись.

Дівчина почала набирати номер, доволі швидко трубку взяли та на іншій стороні проводу почувся милий та приємний голос дівчини.

- Слухаю?

- Доброго дня! Я Ліса, мені дали ваш номер та сказали що ви хороший композитор.

- Ви хочете замовити інструментал?

- Саме так, і якомога швидше. Ми можемо десь зустрітись щоб обговорити всі деталі?

- Я працюю тільки по телефону.

- Оу, добре... *Дивно якось* тож давайте прямо зараз все обговоримо.

Вони ще довгенько спілкувались, та коли розмова підійшла до кінця дівчата попрощались та Дженні скинула слухавку. Пролунали короткі гудки.

- Хм, у неї такий знайомий голос, чи мені так здається?

Ліса почувалася доволі дивно, але чому так...

Pov: Дженні

Після того як вона скинула слухавку майже одразу пролунав дзвінок в двері. Дженні пішла відчиняти і побачила там Джису.

- Дженніііі, давно не бачились.

- Джису, ми бачились позавчора.

- Але я так скучилаа( - Джису зробила сумний і раз обличчя.

- Заходь краще.

Дівчата пішли на кухню. Джису почала викладати продукти з пакетів.

- Ти знову не виходила на подвір'я? Треба ж хоча б іноді виходити.

- Я вчора вночі виходила, мені цього вистачило.

- В мене сьогодні поступило нове замовлення на інструментал.

- Опааа, хтось новий?

- Та, якась Ліса Манобан.

- Оо, я бачила її танці, вона хороший хореограф. Та і голос так нічого.

- Тоді скинеш мені, треба подивитись з ким працюю.

- Яка ти вся серйьозно і в роботі, давай на днях схожими погуляємо? Хоч розвієшся нормально.

- Та з тобою не те що розвієшся, а найдеш пригод.

- Ну ходііімооо. - Джису зобразила миле обличчя якому важко було відмовити.

- Та добре-добре, тільки відчепись.

- От і домовились, а тепер я побігла на зйомки, бувааай).

І через декілька секунд Дженні знову залишилась на самоті.

Pov: Ліса

- Нарешті кінець робочого дня, можна сміливо йти додому.

Зібравши всі речі дівчина вийшла з приміщення. Так як була дуже хороша погода вона вирішила прогулятися парком. Свіже повітря, зоряне небо, навколо жодної душі.

Дівчина не поспішаючи йшла та насолоджувалась красою цього місця. Як же вона полюбляла так проводити час у своїх роздумах.

Але щось було не так...крик?...