(Білл)
До виступу залишалася якась нещасна година часу. Збожеволівші фани (в більшості дівчата) не давали ані спокою, ані проходу. Деякі навіть умудрялись потрапити в гримерку, але якби не охорона, нас би вже розірвали на шматки. А мого брата це й тільки тішило. І чому я не здивований? Пролізши поміж натовп шалених шанувальників нас прийнялися готувати до виходу на сцену, а когось і фарбувати. Сівши за візажний столик, над моїм образом почали працювати спеціалісти, а я ніби впав в транс. Надокучливі думки про моє невезіння в коханні одразу заполонили мій розум. Знову.
Моя підсвідомість почала закидувати мене вбивчими питаннями на які я вже довгий час й так шукаю відповіді. В моїй голові промайнула думка: Чому саме мені так важко зустріти людину яка буде сприймати мене таким який я є і буде хоч чимось схожою на мене? Чорт забирай! Чому все так складно в цьому житті? Як же було чудесно в дитинстві, життя без турбот і проблем. Як би ж я тільки міг знову туди повернутись..... Вмить до мене долинув знайомий голос який повернув мене в реальність.
-Білл, Білл!.... З кожним словом голос ставав ще голосніше. Я відчув чиюсь руку на своєму плечі від чого мене різко перетрусило. Я перевів погляд. Поряд стояла наша візажист і з здивуванням дивилась на мене, а я ще не оговтавшись на неї.
-Вам вже час підійматися на сцену. Сказала вона.
-Так, я вже йду.. Відповівши я почав поступово підійматися з чорного, шкіряного крісла.
-З тобою все гаразд?
-Цілком. Я посміхнувся їй і попрямував до дверей.
Через деякий час. Після завершення концерту ми з хлопцями повернулись в гримерку в якій нас вже чекав продюсер. Переступивши поріг Девід як завжди почав нас хвалити, але останнім часом від його слів я нічого не відчуваю, тому що мої "нетипові" роздуми беруть в гору. Коли Йост покинув приміщення й поїхав по своїх справах. Том запропонував поїхати в бар та розслабитися після важкого дня. Я промовчав.
-Біллі, ти з нами? А то стоїш такий загадковий, мовчиш. Як не дивно...
-Ох.., хлопці сьогодні без мене.
-На тебе це зовсім не схоже. Сказав Георг і тут після його слів Густав додав:
-У тебе точно все добре?
-Так, все нормально. Просто настрою немає та й вимотався вже. Сьогодні я мабуть віддам перевагу ліжку.
Через знервованість не помітивши цього я почав зубами гратися пірсингом у язиці.
-Боже, який же в мене брат зануда. Він з сарказмом надув губи, демонструючи своє невдоволення.
Розуму як в 5-ти річної дитини, чесне слово. Старший брат, а поводить себе як повний ідіот. Але як не як я люблю його таким. Хоч інколи так дратує, що аж хочеться взяти подушку і задушити доки він спить. Схрестивши руки на грудях я промовив.
-Ага, хто б казав. Я закотив очі.
За кілька хвилин ми попрощалися й розійшлися.
Вийшовши з приміщення та сівши в таксі, що першим мені трапилось я поїхав у готель. Коли я зайшов в номер і зняв свої кеди я поплентався в ванну. Прийнявши прохолодний душ й змивши свій макіяж я виснажено впав на ліжко.
Година, дві, три.. Я ніяк не міг заснути. Пролежавши і просто втикаючи очима в стелю хвилин 15 мабуть, зрозумів, що все марно й нічого з цього не буде. Тому вирішив піти прогулятись. Не зважаючи на свою втому я підвівся з ліжка та пішов одягатися.
Від автора.
Хай, гайз! От і новий, довгоочікуваний фф. Вибачаюсь за малу частину, але поки що так. Дуже хотілося б дізнатися ваші враження, як вам? Писати далі?
