Я так не хотіла йти, хотіла залишитись з ним якомога довше. Не хотіла відпускати, та кінець був неминучим.
І сидячи в його обіймах розуміла, що настав час прощатися.
Скоро все скінчиться, він проведе мене додому, я в останній раз поцілую і міцно обійму його, потім змию макіяж разом з сльозами і випишу всі свої почуття на тонесенький папір.
Вже на наступний день, я почну жити без нього.
Спробую стерти з пам'яті його ім'я і той вечір, його парфуми, які досі лишилися на моїй кофтинці і волоссі.
Я сама прийняла рішення відпустити його.
І його начебто нема та він всюди: в кожному дотику, спогаді, кожній пісні. Змила ті чортові парфуми з волосся та зберегла їх на кофтинці. Пройшло декілька днів...і часом беручи ту кофтинку я вдихаю його аромат, згадуючи той вечір і всі наші незабутні побачення. Колись я наберусь сил і одягну цю кофтинку знову, не хвилюючись про те, що аромат вивітриться.
Я сумую за ним. Так, знаю сама вирішила більше нічого з ним не мати та він лишив слід на моєму серці.
