Копійка любові

1

Проклятий день. Сьогодні все йде не так. Тупий розклад автобусів, один не став через те, що був забитий, інший - взагалі не приїхав.
Прийдеться чекати на 17:20. Надіюсь, що хоч цей приїде і все буде добре. Хм, а оцим я можу доїхати до повороту, а далі дійти.
Я швидко відігнала цю думку. Мені й так нога болить, а тут ще довго йти. Ні, якось не зараз. Я махнула на цей автобус рукою. Краще почекаю, а поки що відпочину.
— 16:05 - глянувши в телефон промовила я. В мене ще є час, то чому б не скоротити його і не піти кудись.
Підійнявшись з лавки, я йду в магазин"копієчка", вивіска якої привітливо посміхається.
— доброго дня, вітаємо в копієчці.
Я кивнула продавчині, яка звернулася. Про себе підмітила, що вже її сьогодні бачила тут, здається, вона теж і посміхнулася мені. Пити хотілося жахливо і їсти також. Взявши бутилку води, кілька батончиків, жуйки я йду на касу. Знову ця жінка обслуговує мене. Я не жаліюсь, вона дуже приємна і гарна. Схоже, вона справді мене впізнала, і знову посміхається. Не втримавшись, я промовляю:
— Вам дуже личить посмішка. Вам варто частіше посміхатися.
На що вона червоніє. Я помічаю бейджик і ім'я "Олена".
— Дякую, ось, з вас 72 гривні. — Олена шаріється і червоніє.
Розплатившись, я подякувала і пішла на вихід.

Можливо я хоч комусь підійняла настрій..? Невже цей день так і закінчиться жахливо? Я це своїм нутром відчуваю.

17:15

Холодно. Я грію руки гарячою кавою. В сумці ще лежить один батончик.
"Коли вже буде цей клятий автобус" подумки проклинаю його. Я надіюсь, що він скоро приїде, бо я вже просто не можу. Я замерзла і добряче зголодніла. В кармані куртки дзвонить телефон. Я швидко його дістаю.
— Мама... - шепочу тихим голосом.
Прийнявши виклик - приймаю удар на себе.
— Так, мамо...
— Ксеніє, ти годину бачила? - починає мати, на що мені хочеться закотити очі. Зараз буде, і коли дома буду теж буде. — ти де шастаєш? Давай швидше додому!
— я зараз на автобусній зупинці, чекаю!
— швидше!
— добре, я чекаю швидше.
— не дерзи матері! Ти вже в цей час мала бути дома!
— мамо! Сьогодні якась фігня з автобусами, я зараз чекаю на свого.
— я тебе більше не відпущу! Ти мала вже бути в цей час дома!
— о, ось і мій автобус! Бувай! — попрощалася я, побачивши потрібний автобус. Чудово, хоч я цієї жінки здихалась. Ну це на деякий час, поки я не приїду додому.