Мармур , перли і ти

1

Шовки розлітаються мармурової залою скупанаю у світлі свічок. Мелодійна музика геть не приваблює Фелікса до танців , він знає що не здатен на таке. До болю натерта шия комірцем сорочки не давала спокійно дихати. Навіть стоячи десь в кутку він відчував постійну нудоту під горлом. Так і сталося, він звернув з мармурової зали , пройшов гостинну і потрапив у ледь освітлений місяцем коридор. Це вже інше. Цокіт каблуків і запах концентрованих парфумів не були такими виразними. Дихати стало легше , та всеодно до біса нервували Фелікса ці рюші.

- Що ви тут робите?- помітивши як хлопець розстібає сорочку , принц здригнувся і нахилився над Феліксом.
В свою чергу почервонівши , Фелікс заховав шию і відповів:

- Мені дуже шкода , я гадав тут можна вільно пересуватися.- він нахилився і затримав погляд в очах принца.

Повітря нависло між їх тілами що видавалося геть дивним в той час. Так тепло , в очах його шовкових шукати час. Карі , темні , виразні очі цинічно пов'язали його з голови до ніг. Страх тепер став улюбленим і єдиним що хочеться відчувати . Очі зухвалого впадають повільно але граційно і неперевершено всією своєю плоттю показує владу. Його обличчя нахиляється, тримається в парі до вуст і ледь не торкається носом об ніс.

- Звідки ви? Як вас звуть?

- Га?...Я...- спантеличений ситуацією та питанням Фелікс напнувся і старався вимовити повне речення.- Фелікс , Лі Фелікс, я місцевий , ваша величносте. А чому ви питаєте?...

Принц сперся об підвіконник все ще розглядаючи обличчя опонента. Місячне світло тепер належало лише йому. Тонко облизавши губи Хьонджін промовив:
- У вас неймовірна врода , Лі. Чому не танцюєте?

Фелікс такт стояв хапаючи повітря поряд з Хваном.

- А ви? В вас напевно конкуренток не менше мільйона.

Хьонджін посміхнувся.

- А ви?- він знімає рукавичку і простягає нашу руку до нього.- Потанцюєте зі мною?

Лі поклав свою руку в його долоню , де помітно відчувалася різниця в розмірі. Хван залишає поцілунок на руці і меткими пальцями охоплює чужу талію. Музику було не так добре і чути як цокотіння цих черевичків. Та попри це Хван закручує Лі в вальсі , не дає вислизнути з рук. Перлове намисто на його шиї тряслося натискаючи на ключиці. Не випускаючи темп вони продовжували кружляти в танці наче ті птахи. Тепер місяцеві було замало місця. Настільки великий палац , та все ж замало місця для двох та місячного світла. Зупинившись на саду їх геть не лякав осінній мороз надворі.
Фелікс чесно вважав себе хорошим танцюристим , та в порівнянні з цим перловим хлопцем він нікчема. Його рухи відкриті та стримані , проте вільно дозволяють партнеру рухатися. Попри це він ніяк не натякає на те що він може піти коли схоче. Не жорстка , але міцна хватка вважалася символом його карих очей. Так дивно: дуже багато людей , але саме перли так привертають увагу. Чорне , мов ніч волосся видалося в очі зразу ж після загострених ключиць. Фелікс і не старався. Він не пручався , піддавався владі примхи і збивався з ритму кружляючи лише в його очах.

- Танцюрист із вас хороший , ще б частіше під ноги дивилися а не в моє декольте.- з усмішкою мовляв Хван

- Провокація , ваша світлосте.

Хьонджін засміявся.

- Прошу?

Фелікс простягнув руки до його сорочки. Затримавши їх в повітрі було важко вибрати між хорошим і поганим вибором. Та все ж , він торкнувся тканити і повільно застібнув один гудзик. Потім другий , третій і останній - четвертий. Забравши руки він без сумнівів підвів голову на Хвана. Прочитати легку зухвалість в його очах було не складно. Та й навіть якби її не було , принц написав вже тисячі поем про нього.

- Щиро вдячний за вечір , ваша високосте.

І Фелікс щез, так ніби й його не було. Залишився лише запах шоколаду по ньому. Хьонджіну стало млосно , він відпустив його , хочу знав що мав зробити. Химерно ступаючи садом , наче в лихоманці Хьонджін не міг вимовити і слова. Але й сліду його не лишилося , лише запах лілій і холодний слід на грудях від його рук...