Мармур , перли і ти

2

Ранок у родині Лі завжди проходив звично: всі метушаться, хтось на роботу , хтось на господарстві , а може хтось навіть у школу. Така рідкість не припала на старших у родині , та дівчинці що народилися останньою завжди щастило.

- Ти замерзнеш якщо не одягнеш її,- вже чи не десять хвилин Фелікс намагався надягнути на маленьку Олівію шапку,- благаю , Лівві...Ну хочеш , я тебе на руках понесу?

Та миттю одягнула шапку і вже приготувалася залізти брату на спину.

- От , підлабузниця.- долинув з кухні госол Лілі.- Не забуть купити те що я попросила,- звертаючись до брата вона витирала залишки тіста з своїх рук.

Кивнувши , Фелікс вирушив у важкий путь з непростим багажем. На дворі невпинно падав сніг , здається не припинявся і цілу ніч. Минув місяць, з того часу як він танцював в саду з принцом. І таки нічого не змінилося, ні перлів ні карих очей. Тільки спогади що давлять на душу. Тоді ще було тепло , порівняно з сьогоднішнім морозом. Тепліше за цей рік йому не було ні з ким.

Після дороги до школи , він звернув на базар і вже аж потім до дому. Роззуваючись на порозі, до нього підбігла сестра і стала щось бурно розказувати:

- З'явився чоловік , в кареті , а в якому костюмі! Золоті застібки , срібні візерунки! Певно і коні в нього у коштовності запряжені. Ну так от , він передав лист , знаєш кому? Лі Феліксу!

Хлопець вихопив з її рук конверт і намагався прочитати ім'я відправника, та марно.

- Думаєш це якась принцеса закохалася в тебе і просить твоєї руки та серця?- захоплено лепетала Дівчина.

- Господи , Лілі ти з глузду з'їхала?- він зняв чоботи , повішав стару камізельку на вішак і всівся за стіл на кухні.- Про такі речі взагалі то просить принц , а не принцеса.

- Ой , ну то й що. Подумаєш , жінка робить перший крок , пора вже вбити ці старі традиції...

Але Фелікс вже не слухав, розірвавши конверт , поглибився з головою в читання:

Я шукав вас день і ніч , Лі. Я досі пам'ятаю ваш глибокий голос, він лунає в моїх снах як тільки темніє на дворі. Ваше світле мов сонце волосся, і такі ж світле ластовиння не оминає жодного полотна мого. На згадку про ваші руки , я ще досі ношу ті перли які вам так сподобалися. Чарівно , в тому саді ви були схожі на принца більше ніж я , та якби моя воля , ви б досі були у тому саду.
Через п'ять днів , опів на восьму у моєму замку батько влаштовує бенкет на честь весілля доньки. Я наполегливо прошу вас прийти , як офіційного гостя.
Щиро ваш , Хван Хьонджін.
P.S. Якщо ви бажаєте привести когось із родини , в цьому немає жодних проблем.