Ігри в помсту

Розділ 14

33

Аня першою вийшла з університету, поки друзі повільно пленталися слідом. Вона зрозуміла, що погрози Руслана – не порожні слова, коли на парковці побачила до болю знайому Тойоту. Поруч із нею – двоє хлопців, дивлячись на яких, зупинялося серце.

Бігти було марно, та й занадто пізно. Той, кого вона ненавиділа понад усе, махнув рукою, закликаючи підійти. Одного разу її зустрічі з колишнім хлопцем Андрієм судилося статися.

– Аню, ти чого? – запитав Коля, мало не збивши її з ніг, коли вона раптово зупинилася на верхній сходинці.

– Ви йдіть, я наздожену.

Вона рушила в бік машини, чим викликала багато непотрібних запитань.

– Хто це з ним? – Влад роздивлявся підозрілого незнайомця поруч із Русланом. Без пояснень починав здогадуватися.

Відповісти поспішила Лєра:

– Судячи з фотографій, її колишній. То ми йдемо?

– Не поспішай, сестричко.

Ані не терпілося висловити все, що накипіло за останні місяці, і просто піти. Вона розуміла, що колись Руслан розповість найкращому другові, де і за яких обставин вони бачилися. Її співучасть у деяких каламутних справах відтягнула момент, але не допомогла уникнути його.

Вона зупинилася за кілька метрів від них і глянула на колишнього. Все той самий самозакоханий козел. Трохи вищий за неї, русяве волосся, легка щетина і цигарка в зубах. Від такого поєднання її починало нудити.

– Що ти тут робиш?

– Я ж казав, що скрізь тебе знайду, – вишкірився Андрій. – Поїхали.

– Якщо нічого важливого, я піду, – вона зробила крок назад.

Андрій схопив її за руку і притиснув до себе:

– Слухай, мала, в мене через тебе проблеми. Якщо ти їх сьогодні не вирішиш, я не знаю, що я з тобою зроблю...

– Все, що міг, ти вже зробив! – прошипіла вона і вирвалася. – А отримуєш за діло!

Він нервово поправив джинсову куртку і виплюнув цигарку.

– Коротше так, мене це не хвилює. Поїдеш зі мною і скажеш, що ми з тобою посварилися, ти образилася, а це все наклеп...

– Це ж неправда! – обурилася Аня. – І люди вірять, раз ти приїхати спромігся. Як мило.