- Доволі непоганий сьогодні день, - подумав Джейк Стівенс, йдучи додому з роботи. - Шкода тільки що затримали.
Глянувши на годинник хлопець заскиглив.-23.40! - прошипів він - я не встиг на автобус!
Звісно він міг замовити таксі, але гроші з неба не падають. Але був ще один вибір - йти на метро.
Від однієї думки про це моторошно.
Ходять слухи що у нічний час зникло людей п'ятнадцять. Поліція намагалася розібратися з цим але, ходять слухи що в метро зник головнокомандуючий Джо Браун. Мер міста безуспішно намагався закрити метро через системні технічні проблеми та невизначені обставини, пов'язані з загадковим зникненням людей в нічний час. Спроби впровадження закриття стикалися з опозицією громади та труднощами вирішення причин та наслідків цього явища.
Нарешті підійшовши до входу хлопець зупинився щоб перевірити гаманець у сумці.
Холодний вечірній вітер обіймав руде волосся Джейка. Кожен локон танцює у невизначених рухах, летить в різні сторони, мов таємничий танець вітру.
Вхід у метро здавався місцем, де стіни обвішані графіті, які переймалить темну атмосферу недбалості. Лінії чорної фарби, наче тіні минулого, намалювали абстрактні форми, що створювали враження, ніби стіни залишені свідками чогось більшого, але неспокійного.
Дуже втомлений, Джейк зайшов усередину.
Пройшовши біля закинутих магазинчиків і покинутих лавок, він нарешті підійшов до жінки що продавала жетони
Стара, виглядала як страждальниця часу, що несе на собі відбитки подій і років. Її руки, вкриті численними морщинами, непомітно тремтять, коли вона витягує жетони.Подякувавши він пройшов на платформу, присів на лавку і почав чекати поїзд.
На станції він був один.Довго чекати не довелось. Вже через хвилину до станції під'їхав старенький поїзд. Роздвижні платформні двері зі скрипом відчинилися, і Алекс зайшов у вагончик.Входячи до вагона, він швидко знаходить собі місце і опускається на сидіння з виразом полегшення. Замість активності, яка властива йому, зараз в ньому прокидається прагнення до спокою та відпочинку.
Можна було підмінити що людей там було небагато, чоловік п'ятнадцять. Жінка з новонародженим, школяр, чоловік похилого віку і ще декілька чоловік. Тільки як увійшов Алекс попрямував до свого улюбленого місця - у кінці вагону.
Поки він ішов люди нічого не виражаючим поглядом проводили його.Сівши і зручно вмостившись Алекс дістав з рюкзака плеєр та навушники і увімкнув рандомну пісню.
Двери зі скрипом закрилися, і прозвучав жіночий голос " Carefully, rhe door is closed". Поїзд почав їхати, потрохи набираючи швидкість. Нічого нового. Перша станція минула, друга, п'ята, і от Алекс уже готується виходити але раптом поїзд зупинився. Всі люди які сиділи здивовано почали перемовлятися щоб зрозуміти що відбувається. Почалося перешіптування. Весь щум перервав шиплячих голос. Як Алекс зрозумів це був голос машиніста.
- увага- почав він - у нас з'явилися технічні неполадки. Не залишайте своїх місць, я зараз перевірю що трапилося.Но слова машиниста нічого не зробили. Всі почали ходити по вагону "розминати ноги"
«От тільки цього мені не вистачало, застрягнути в метро!» - зі злістю подумав Алекс
Двоє підлітків років за 16 почали переговорюватися, і до Алексу донеслися деякі речення.
- наш вагончик єдиний? - спитав перший.
- ні, наш просто найбільший, в інших по декілька людей а..
Не встигши дослухати,
Алекс відчув що до нього хтось легко доторкнувся. Повернувшись Джонсон побачив невеликого на зріст, блондинистого хлопця.- в.вибачте- протремтів він.
- тобі допомогти? - ніжно посміхнувшись спитав Алекс.
- т.так, можна мені взяти ваш телефон, будь ласка? Мені треба зателефонувати мамі.
- так звісно - Джонсон простягнув свій телефон.
Хлоп взяв телефон, трохи відійшов і почав набирати номер.
З трубки почулися гудки, а слідом невдоволені крики жінки.
-Ало? - по голосу Алекс зрозумів що у жінки шалять нерви. - хто?
- мамо? - сказав дрижачи хлоп - це я Марк..
- Марк? чому ти не вдома? ти бачив котра? хто по твоєму повинен уроки робити? - жінка підвищила тон - коли прийдеш додому тобі мало не покажеться.
- але, ма...
Але Марк не встиг договорити, бо співбесідник кинув слухавку.Ще пів хвилини хлопчик стояв дивлячись у підлогу. Алекс не бачив його обличчя але знав що той плаче.
Марк віддав телефон власнику і шморгаючи носом побіг до свого місця.
Спочатку Алексу хотілося підійти до хлопчика і заспокоїти його, бо він його прекрасно розумів...З дитинством у Алека не склалося, батькам було чхати на нього, старший брат кожен день приходив додому з якоюсь дівчиною, а молодша сестра завжди його підставляла. Розбила тарілку чи чашку, та бігла до батьків наговорювати на нього. А батьки за це його били і наказували. Врятувало тоді Алекса тільки віра у майбутнє.
Джонсон вже збирався іти до Марка, але потім побачив що до нього уже підійшла купка людей, і вирішив не лізти.
Через десь пів годинки знову почувся шиплячий голос машиніста. Але коли машиніст сказав що сталося Алекс був у шоці.
ВИ ЧИТАЄТЕ
They Are Already Here
HorrorДії відбувається в Англії 1998 р. Коли з невідомих причин поїзд зупиняється в глибокому тунелі метро, людям доводиться йти пішки до наступної станції. Пішки по темному и страхітливому тунелю. Але що їх там чекає і хто мешкає у темних тунелях? Все це...