Відображення мого кохання

Частина 1

Чанбін втомився. Його тіло та мозок відмовляються працювати у будь-якому випадку, навіть якщо він за кермом. Затори Сеулу бісять його більше, ніж зазвичай, бо зараз усе, що йому хочеться — вирубитись прямо в машині та не чути звуки міста. Хтось ззаду нього сигналить, а попереду один на одного кричать інші водії, здається, він зараз вибухне. Його самовладання тримається лише на обручці, яка гарно виблискує у світлі ліхтарів.

У голові одразу з'являється образ коханого, який ніжно усміхається йому. Усередині розливається тепло, коли він уявляє Чана у чорному худі та шортах. Дрібниця, однак думки про свого чоловіка ледве не зцілюють його, можливо, Чанбін божевільний. Можливо, просто до нестями закоханий. Це не важливо, бо затор починає рухатися, а значить він скоро опиниться вдома. Поряд із коханням всього свого життя. Напевно, Чанбін все-таки божевільний...

Дверний замок ліниво прокручується, відчиняючи двері квартири. Взуття швидко опиняється на поличці, а піджак ідеально падає на вішак. Він швидким кроком прямує до спальні, де Чан лежить у своєму незмінному вбрані. Чанбін усміхається, побачивши сяючі очі чоловіка, який ледве не підбігає до нього заради обіймів. Його тіло опиняється у найнадійніших кайданах, з який зовсім не хочеться звільнюватись.

— Я скучив, — щиро шепче Чан.

— Я теж, — зітхає він у відповідь.

Чанбін затамовує подих, коли відчуває м'які губи на своїх — йому так цього не вистачало. Чан заривається руками у чорне волосся, змушуючи його власника муркотіти від ніжних дотиків. Після губи опиняються на шиї, до чого чоловік не був готовий, проте не має нічого проти цього.

— Сильно втомився? — дихання Чана опаляє шкіру, викликаючи сироти.

— Так, мені так усі набридли, ти не уявляєш!

— Хочеш допомогти роздягнутися? — він залишає легкий поцілунок на шиї.

— Ти щось задумав? — Чанбін занадто добре знає його.

— Те саме, що і ти, коли взяв ту пробку з шухлядки, — Чан грайливо посміхається, а серце іншого пришвидшує ритм.

— Ти занадто уважний...

— Я не можу бути неуважним до свого чоловіка, — цнотливий поцілунок відчувається так солодко, — а ще я повинен робити його щасливим.