«Місяць сьогодні гарний, правда?»

★ ★ ★

Холодні сутінки зігрівала чужа, але така бажана присутність. Вони могли просто мовчки усміхатися, йдучи по нічному місту. Їм вистачало того, що вони поряд.

Так було й зараз. Коли друзі зустрілися, то теми для розмов не мали кінця. Проте коли небо повністю затягнула темрява, в якій поодиноко миготять самотні зірки, жваві голоси притихли. Хлопці наче боялися заговорити під покровом ночі, наче вона одразу змусить оголити душу.

Чонін час від часу шморгав носом, поглядаючи на Синміна, що йшов з ним майже в ногу. Його профіль окреслювало тепле світло ліхтарів. «Такий красивий зараз», - думав Ян. Він і не здогадувався, що Кім думає так само. Так само приховує погляд, по блиску якого можна одразу зрозуміти, що він по вуха закоханий.

Вони не говорили, куди йдуть. Айен йшов за старшим, Синмо крокував за молодшим. Але попри це вони привели одне одного на берег річки. Вода притихло шуміла, здаючись такою спокійною на фоні Сеулу.

Синмін підняв догори голову, дивлячись на місяць. Чонін повторив за ним. Проте очі самі просили плавно рухатись по хлопцеві, що стояв за пів метра від нього. У Кіма невагомо тремтіли губи, то відкриваючись, то стискаючись у тонку нитку. Ян так сильно хотів його поцілувати.

- Місяць сьогодні гарний, правда? - порушив тишу Синмін, не відвертаючи погляду від неба.

Чонін подумав, що йому почулося. Він вгамував шквал емоцій всередині, тихо відповідаючи:

- Наскільки гарний, що можна померти. - його голос здригнувся, а руки спітніли.

Кім, стараючись приховати все хвилювання та легке здивування, нарешті глянув на молодшого, що вже давно розглядав його силует. Він ступив крок ближче. Ян повторив за ним.

Вони чітко чули власний пришвидшений пульс, як і часте дихання одне одного. Чонін першим подався вперед, невагомо торкаючись омріяних губ. На долю секунди прикривши очі, він одразу відсторонився, відчуваючи приємний присмак на вустах. Можна було помітити як кутики губ Синміна трохи піднялися, проте ненадовго, адже хлопець скоротив жагучу відстань між їхніми губами, бажаючи трохи довше відчувати цей поцілунок. Чонін притиснувся ближе, наче чужі губи були ліками від смерті.

Теплі долоні блукали по щокам, пальці плутались у волоссі, а губи ніжно цілували, боячись відпустити. Вони відірвалися один від одного, коли повітря стало бракувати. Руки сплелися в замки, коли вони доторкнулися лобами.

Дурні усмішки на обличчях і нічна тиша. Чонін та Синмін.