Далія

Коли сонце зайшло за хмари

   — Вона була коханням всього мого життя... Навіщо мені жити без неї? — сказав молодик і впав на коліна перед ямою для труни. — Прошу, покладіть мене до неї і закопайте заживо...
— Романе, тримайся, будь ласка. Ми з тобою, разом впораємося... Якось... — мовила вже дівчина й поклала руку на плече хлопця. На жаль, вона також не знала як житиме без кращої подруги, яка за довгі роки стала їй сестрою.
Жоден з присутніх на похороні не міг підвести погляд. Чому? Бо це найбільш несправедлива смерть, яку вони могли уявити. Бідна Марійка була ще студенткою. Хотіла стати соціальною працівницею та допомагати людям. Її ще тоді довго відмовляли, відговорювали, бо ж «Що ти там зможеш заробити?» або «За що ти жити збираєшся?», однак вона була людиною слова та дії. Ніколи не відмовлялася від того, що говорила, та ніколи не робила того, чого не бажала. Всім здавалося, що вона янгол, що спустився з небес, а тут той поліціянт. Хоча ні, то був одним з тих, що називають їх, мєнтами. Такий вже ходив гордий, гарний, а виявився вовком в овечій шкурі, а точніше маніяком. Хто ж міг подумати, що Сергійко-поліцейський, гарний, добрий, завжди веселий одночасно і «допомагав» з пошуками Марійки, і тримав її у своєму підвалі майже без їжі та води.
У це важко повірити, але він замкнув її, зв’язав і робив, що хотів. Звісно всі ми розуміємо, що робитиме з жінкою одержимий нею маніяк. Марія трималася до останнього і вже здавалося хотіла вибігти звідти (чи то так здавалося тільки Сергію), тому він забрав воду та ту кашу, якою він її годував. Після того почалися важкі часи в поліції, тому він «забув» про Марію в його підвалі. Ці пояснення надав сам Сергій, коли «згадав» про дівчину й знайшов її труп. Після того час наче пришвидшився.
Заперечення, гнів, торг, депресія, прийняття. Саме це й почалося у всього міста. Спочатку ніхто не вірив, що такий доброчесний чоловік міг створити таку жорстокість, а усвідомити це допомогла сама Маша. Точніше її понівечене тіло в його підвалі. Далі звісно наступив час для гніву й такої кількості людей, що хочуть його (Сергія) покалічити чоловік не бачив за все своє життя. На його щастя, у сучасному світі самосудом справи не вирішують. До того часу вже й стався суд, на якому то головний підозрюваний і перерізав собі артерію. Крові з його шиї витекло більше, ніж дозволило б зберегти життя. До того ж, не те щоб дуже намагалися лікарі те зробити. Звісно бігли рятувати, але без ентузіазму чи мінімального бажання. Всі розуміли причину й ніхто їх не засуджував. Передостанній крок і так, люди були в депресії. Він же не отримав жодного покарання, хто допустив, що це сталося? Деякі казали, що він «там» відплатить більше, бо розплата буде сильнішою, ти паче самогубство також гріх. Остання крапля — прийняття. З часом люди все менше згадували про цю подію. Нові проблеми — нові розмови.
Це все пізніше, а зараз Романа тримали друзі, оскільки знали, що він може стрибнути в яму до прекрасної дівчини, яка у свій час втримала його від подібного. Однак похорон був у його матері, а вона тоді як ніхто інший розуміла почуття хлопця. Дві сироти зблизилися через спільне горе та покохали одне одного. Марія була останньою важливою людиною для Романа.
Плакали всі, хто знав чи тільки чув про дівчинку, яка закривала собою собак, яких били п’яниці чи безхатьки, допомагала бабусям із важкими чи не дуже сумками, плакала над милими серіалами та ще й навчалася на відмінно. Навіть сама Марія плакала. Звісно її дух ніхто не побачив, але вона також там була. Важко бачити коханого на колінах перед своєю ж могилою. Її попереджали, що не варто йти, та хто ж слухає, коли вже задумала? Марія плакала, кричала, навіть руки нігтями дерла, але нічого не допомогло втамувати біль, який зростав щосекунди. У неї забрали прекрасне життя, але чому? За що?
В один момент вона відчула запах ванілі та чиюсь руку на плечі. Чоловік у капюшоні підхопив її на руки та забрав з цього дійства. Цікаво, вона подякує йому, коли прокинеться з дурману? Певно так, але не одразу. У неї також буде заперечення, гнів, торг, депресія та прийняття.