В морі я хотів печаль свою втопить...

На березі

"В морі я хотів печаль свою втопить,
Я до моря вийшов рано – море спить.

І мені його будити стало жаль –
Залишилася мені моя печаль.

Ополудні йду до моря і здаля
Бачу, що воно сміється, як маля.

І мені його смутити стало жаль –
Залишилася мені моя печаль.

Уночі до моря знову я прибіг,
А воно ридало біля ніг моїх.

І мені його самого стало жаль –
Залишилася мені моя печаль."

А Мінхо своєї печалі залишати собі не хотів, тож зараз він стоіть по пояс у прохолодній морській воді.

Надворі лише початок квітня, зовсім скоро весь Пусан буде наче прикрашений до якогось свята. Коли Лі був малим, він часто уявляв матінку природу, яка красиво одягає й прикрашає одну зі своїх чотирьох доньок- весну. А як інакше зрозуміти це різноманіття квітів? Кожне дерево цвіте білим чи блідо-рожевим цвітом: вишні і яблуні, сливи й алича...

Та, йому не судилось побачити цієї краси, прямо зараз його життю прийде кінець, всім стражданням і труднощам людського життя. Він йде глибше у воду, коли чує, що хтось біжить по воді, здається, до нього.

–Гей, ти там!

Лі не обертається, надто довго він планував це, його ніхто і ніщо не зупинить.

–Зупинись негайно! –тепер слова незнайомця супроводжуються дією- він дуже міцно зі спини обіймає Мінхо, аби втримати на місці.

–Чому? Скажи, чому ти це робиш? –здається, ледь не плачучи говорить незнайомець.

–Відчепись!

–Ні! Нізащо. Я не дозволю більше жодній людині померти в мене на очах –тепер незнайомий хлопець точно плаче.

***

Погожим вересневим днем підліток-Джісон їде велосипедом по набережній, в його вухах навушники. На березі сидить його брат – Хан точно впізнає його спину.
Джівон (його брат) розійшовся з дівчиною напередодні. Весь цей час він ходив наче з нього дементори висмоктали душу. Сьогодні ж сказав, що хоче побути наодинці біля моря.
Вон наближається до води, Джісон це бачить, але нічого не може запідозрити і просто їде далі, куди прямував.
Ввечері він дізнається страшну новину- Джівон вкоротив собі віку, втопившись.
Ця подія сколихнула всю родину і назавжди змінила життя Джісона.
Його найбільший страх тепер- знову побачити людину яка от-от закінчить своє життя і не запобігти цьому.

***

Дзвінкий голос незнайомця пробирається у голову, Мінхо повільно повертається, щоб запитати цього, на його думку, бовдура чому він так відчайдушно не хоче смерті пересічного хлопця. Перед собою Лі бачить миле та привабливе лице хлопця років напевно 21, по якому котяться сльози.

–Прошу, давай вийдемо на берег, ти мені розкажеш причину, а я вислухаю? –просить Хан.

–Добре -погоджується Хо, сам не знаючи чому. Прекрасного незнайомця чомусь не хотілось розчаровувати. Йому хотілось довіряти.