Постріл у порожнечу

Розділ 1.

За шість років до цього...

Я стою біля великого дзеркала,в якому я бачила себе. Біла сукня,букет моїх улюблених квітів. Піони. Квіти,які нагадують мені ніжність, кохання та мрії. Навіть це я зараз відчуваю в середині себе. Сьогодні я виходжу заміж за людину,яку справді кохаю.

Дивлячись на себе в відображенні,я розумію,що зараз я стану дружиною. А нещодавно я тільки сказала «так» на питання,чи я вийду за нього заміж? Я погодилася так,як люблю цю людину.

– Красуня..– ніжний голос пролунав дзвінок в моїх вухах,на що я повернула голову та побачила свою подругу в сукні, кольору лаванди. Я лише посміхнулася,але не впевнено,так як хвилююся та не знаю,що робити.

– Пробач,я трішки хвилююся..– ледве сказала я, повністю повернувшись до подруги. Вона лише підійшла до мене та почала поправляти мою фату.

 – Це нормально, подруго,ти виходиш заміж!– знову нагадала мені вона. Але з іншого боку,я повинна бути щасливою.

Мою увагу привернув телефон,на який прийшло повідомлення. Підійшовши до нього,на взявши в руки. Перед очима знову незнайомий.

Знову ті самі повідомлення.Але це повідомлення уже шістнадцяте за ці дні. Шістнадцять днів, щодня мені надходять ці повідомлення.Я не знаю від кого вони.На цей раз воно знову в моєму телефоні:

«Я слідкую за тобою,Адель»

«Тобі подобається наша гра?»

«Так хочу з тобою зустрічатися,але поки що не час..»

« Ти правда хочеш бути з ним?

«Я знаю про тебе все, навіть те,що не потрібно знати незнайомим людям»

Від цих повідомлень в мене пішли мурахи. Чоловік, незнайомий мені чоловік відправляє анонімні повідомлення та листи. Він слідкує за мною,він пожирає мене повільно. 

– Що там?–тільки зараз я згадала,що в кімнаті ще моя подруга,яка дивитися на мене та нічого не розуміє,– Знову ці повідомлення?– вона знає про них. Тільки нещодавно я розповіла про них. А зараз подруга хвилюється не менше ніж я сама.

 – Я не знаю,що мені робити, можливо, потрібно не виходити на вулицю,щоб він менее викрав,– відірвавши погляд,я перевела на подругу.