Я покладаюся на бідність, щоб перемогти в іграх на виживання

Розділ 1. Перший вхід

Пізно ввечері, магазин ось-ось зачиниться.

Сяо Лань переодягнувся з уніформи і почав збирати свої речі. У молодого чоловіка гарні риси обличчя і холодна біла шкіра, зазвичай він швидко пішов би додому, вмився і ліг спати, адже йому потрібно було вставати о 5 ранку наступного дня, щоб розпочати свою нову роботу на неповний робочий день.

Але зараз він не знав, куди йому йти.

Сьогодні його щойно виселив орендодавець, який хоче підняти ціну за прогниле житло, яке цілими днями скрипіло на межі обвалу, вдень капала вода, а вночі крізь щілини проникав холодний вітер. А у Сяо Ланя, який майже весь свій дохід витрачав на сплату боргів, залишилося не так багато грошей.

Тож, після дотепних насмішок про бідність, Сяо Ланю довелося зібрати свої речі й піти, тепер його чорний рюкзак у руках — це все, що у нього є.

Сяо Лань відчинив двері до кімнати для персоналу, думаючи про те, щоб знайти вільну кімнату на ніч.

За дверима була непроглядна темрява.

Сяо Лань раптом відчув, що щось не так, невже він... щойно вимкнув світло?

Як він міг піти вимкнути світло, коли він навіть не вийшов з магазину, а світло вмикалося і вимикалося в протилежному напрямку від кімнати для персоналу.

Темрява була незвично тихою, навіть звук двигунів автомобілів, що проїжджали повз, зник.

У кутку розливалася темрява, яка здавалася темнішою за ніч.

Ситуація була дивною, тому Сяо Лань зробив довгий крок прямо навколо глибокої темряви й вибіг з магазину, не забувши замкнути двері, як кваліфікований працівник.

Вийшовши за двері та сівши на свій старий велосипед, який брязкотів усіма деталями, окрім дзвінка, високий, худорлявий юнак щодуху помчав геть від місця розташування магазину.

Нічний міський вітерець, змішаний з денною метушнею і втомою, розвівав його темне, трохи кучеряве волосся з відтінком пилу, не зовсім освіжаюче, але цей запах Сяо Лань знає найкраще, і він залишається незмінним і сьогодні.

Вітер мимоволі вщух, а дивне відчуття ні.

Було надто тихо, так тихо, що аж моторошно. Не було чути ні людських голосів, ні звуку працюючого кондиціонера, ні звуку комах чи вітру, весь світ ніби завмер на мить.