Поле. Легкий вітер який обвивав лице. Тиша.
Та невдовзі всю тишу обірвав крик позаду Ліно.
– ХОШАААА!!!!!
На спину Ліно повалився Хан.
М: ей! А ну йди сюди!
Х: ахазаха, фіг
М: хан бля
Мінсони були добрими друзями. Часто гуляли у двох. Проводили багато часу та подорожували у двох, як зараз. Вони приїхали у село. Чому саме село, а не якесь гарне місто? – запитаєте ви. Тому, що вони втомилися від постійного шуму і забруднення в місті. Та взагалі вони двох дуже люблять природу.
Х: АааХаах, все все я більше не буду! Відпусти!
М: Е ні!
Мінхо спіймав Хана та й став його мучити.
М: Клянешся, що більше не будеш?
Хан мовчав.
М: клянешся? А то гірше буде!
Х: не клянуся!
Хо почав його лоскотати
М: точно не клянешся?
Х: та добре добре! все
М: ти не поклявся!
Х: ой боже, клянуся!
Вони обидва лежали на траві сміючись.
Вже почало темніти і в небі було видно зірки. Хлопці любили дивитися на зоряне небо, тому ще трохи побули там.
Х: вже час
М: м? Так, так
Х: хех, мрійник
Хлопці сіли на велосипеди і поїхали до дому. Вони часто приїжджали в село, тому мали свій невеличкий, затишний будинок.
Приїхавши вони прийняли душ та лягли спати. Хлопці були просто друзями, нічого більше, тому вони спали на одному ліжку.
Мінхо прокинувся рано, тому вирішив поїздити на велосипеді по його знайомому полі.
Як він любив коли вітер віяв йому в лице. А запах роси.... Мінхо часто так їздив, щоб побути на однині з своїми думками.
Ще трішки він так поїздив і повернувся додому. Коли він приїхав Хан вже не спав, тому приготував їм сніданок.
М: о білка хату не спалив
Х: хто б казав
М: що тяфкаєш?
Х: нічо
Мінхо пішов вмився і сів за стіл.
Х: які плани на сьогодні?
М: сьогодні мабуть поїдемо на озеро, бо на вулиці спекотно.
Х: о клас, але давай спершу поїздимо по полі?
М: ага
Вони поснідали та пішли за велосипедами.
Хлопці любили грати перегони, тому ганяли по полю, як маленькі діти. Коли стомилися вони спокійно насолоджувалися природою.
