Ще вчора ти був дитиною. Що тебе тоді турбувала? Оцінки, друзі, школа. Такі несусвітні дурниці.
А зараз. Звідусіль линуть питання. Ким ти хочеш бути? Куди поступаєш? Ти готовий до самостійності? І що мені відповісти? Що я хочу від життя? Куди прямую?
Через півроку тобі 18. Серйозна цифра. Ти вже не будеш дитиною. Не зможеж вічно сидіти у кімнаті, згорнувшись калачиком, боячись зовнішнього світу, тому що колись він тебе зламав. Все зміниться. Навічно.
Ти так і не зміг насолодитися підлітковим життям, знайти друзів. Відчути ейфорію від спільних пікніків, походів, прогулянок. Не вдалося розкуштувати слово " друг" на смак. Все чекав, що після 14...15...16 щось зміниться. А час ішов, ішов крізь тебе. В кінці кожного року не було підсумків, тільки обіцянки" стати краще, сильніше, відкритіше. Та вони теж тонули у часі і просторі. Нічого не змінювалося. Ти ніколи не зможеж згадати щось цінне про підліткові роки ( окрім проблем з харчуванням, звісно)
А що як я не зможу? Застряну тут навіки? І цей рік, ці солодкі 18, не принесуть нічого нового? Ти провалишся і що далі? Куди тепер? Що робитимеш, генію, без друзів і знайомих? Куди підеш? Хто тобі захоче допомогти? Гм?
Ти всюди відчуваєш себе чужим. Де б не був. Диваком, weird children, кимось кого не приймають. Хоч добре, що існує Інтернет, там можна сховатися, забутися, це наше алкоголь (чи може наркотик?), що з часом поглинає тебе
Може саме у цьому твоя проблема? Ти не проявляєш ініціативи, ховаєшся за масками і чужими обличчя. Для кожного у тебе є маска. А як інакше? Твоє життя занадто нудне і передбачуване, одна чи дві ( або цілий мільйон) побрехеньки тобі не завадять. Бо без них про що тобі говорити? Твої смаки, погляди, уподобання неординарні, краще мовчати... або брехати
Де ж тоді я? Хто я ( варто напевно було почати з цього) і ким я буду? Це занадто серйозні питання для мене, для того, хто невпевниний у своїх рішенях.
Можна не так швидко? Ще хоча б рік, рік на роздуми, ще рік посидіти за партою і говорити як ненввидиш це місце і хочеш утекти. Ще трошки? Дайте час щоб усвідомити , що я вже дорослий, не дитина, не підліток.
Невідоме лякає. Особливо, коли не віриш у власні сили, у власні можливості. Бачиш, що є набагато кращі за тебе. Ти просто... хтось без імені, хтось хто губиться на спільних фото,той, хто ніби є і в той же час той кого немає і не було ніколи.
Так , яке у тебе може бути майбутнє? І чи ти готовий за нього боротися?
Хто ти, людино? Хто?
