CreepyHub

Кінець нормальної книги

«Привіт, мене звуть Мері Сью, і краще вам мати з собою рулетку та ваги, адже я зараз коротко розповім про свої параметри: моя вага: 33 кг, так сказала баба Люба. Вона у нас місцевий доґтор, усіх вимірює, бо в нас немає вагів. А на зріст я як корова. Також у мене є брат - Марті Сью. Він не такий гарний, як я, за словами баби Люби я - перша красуня на селі. Вона в принципі дуже любить нас, особливо Марті. Вона постійно пестила його. Напевно, вам цікаві і його параметри, тому, я сподіваюся, що ви ще не відклали рулетку і ваги: ​​вага Марті більше, ніж моя, тому що він ненажера на відміну від мене: десь 42 кг. А ростом він вищий за мене, тому що він старший за мене на 5 секунд. Гаразд, годі вже про погане, поговоримо про хороше - мене. Зі мною ніхто не спілкується, бо я не даю, бо я особлива. І взагалі, я можу перетворюватися на вовчицю. А Марті - у гусака. Жарт. У вовка», повторювала я своїм голосам у голові щоранку, лежачи на ліжку. Щодня додавався новий голос, тож я робила це, щоб усі були зі мною знайомі. Як тільки я перестала повторювати монолог у своїй голові, продзвенів такий ненависний мені будильник. Схопивши його, я різким рухом руки шпурнула будильник у вже й так розбите вікно.

Від третьої особи |

Це був звичайний ранок понеділка. Одягнувши свою найкращу, тобто єдину чисту, сукню, Мері вже була готова виходити, коли згадала, що їй треба поїсти. На кухні на дивані спав її старший брат, його ліжко для нього вже замале. Мері тихо потяглася до дверцят холодильника з надією вивудити біляш, але нічого не проходить непоміченим повз її старшого брата, особливо коли це стосується біляшів. Він підскочив, ніби й не спав щойно. Сильними руками він схопив її за зап'ястя ще до того, як вона торкнулася священного біляша.

- Що ти робиш?! - Мері намагалася вирвати руку з міцної хватки Марті, але він не збирався її відпускати, брат стискав руку тільки сильніше.

- Цей біляш не тільки для тебе. Пам'ятай про це, сестро. Це наш останній біляш, мама принесла його з базару не тільки для тебе! - сказавши це, Марті подивився Мері просто у вічі. Його переповнювало почуття справедливості, він не збирався дозволити їй з'їсти його. З'ївши його, вона плюне Марті в душу, вони обидва розуміли це. Але Мері не збиралася відступати. Атмосфера тільки накалювалася, і напругу в кімнаті можна було відчути майже фізично. Різким рухом руки Мері вирвалася з хватки брата, вдаривши його ліктем у живіт.