Ролики

1

– Синмін, Синміне, ну Мінні – канючить Чан, заглядаючи в обличчя

– Я не можу

– Ну будь ласка, нікуди твої конспекти не втечуть. Хочеш я тобі сам їх тобі почитаю?

– Хьон

– А такий хороший день коли ще буде? Ти над своїми зошитами і сонця не бачиш, а вітамін D взагалі-то потрібен для організму – Бан лягає на підлогу поряд з Синміном, закриваючи собою усе написане

– Якщо ти щось пожмакав, будеш не тільки їх читати, а ще й переписувати

– Які ми суворі – тицяє в бік – Так що?

– Ти ж все одно не відчепишся?

– Ні

– Гаразд. Куди ти там хочеш? – здається Кім, знімаючи окуляри.

Якщо Чан кудись хоче, він не може довго відмовляти.
~~~
– Я розумію, що у тебе можуть бути причини мене ненавидіти, але щоб настільки – Синмін з невеликим страхом розглядає великий каток, де зараз їздять на роликах

– Чого ти боїшся? Ти ж вмієш кататися

– Це не рятує від падіння

– Я тебе спіймаю або тримайся за бортик
~~~
І півгодини все було нормально. Чан щасливо носився туди-сюди, навіть пробував заїжджати на підйоми. Кім тихенько собі спокійно крутився біля бортику і все у нього було добре, поки поруч з ним не з'явився Бан

– Давай руки. Хоч прокатаю тебе трохи, а то ти сюди приклеївся

Синмін хапається за простягнуті руки старшого. Він і сам би хотів проїхатися, але самому страшно, а з Чаном не страшно ніколи. Теплі руки стискають його, а чужі очі так приманюють до себе, що Кім забуває, що взагалі-то має дивитися куди вони прямують, адже Чан їде спиною. Так вони пропускають поворот та врізаються в огородження. На ногах встояти не вдається і вони падають.

– Пробач, пробач, пробач – відразу присідає коло нього Чан

– За що? Це я мав слідкувати...

– Але я обіцяв тебе спіймати...Не сильно забився?

– Ні. Може підемо звідси?

– Звісно – Бан акуратно допомагає йому піднятися і вони виходять з роледрому.
~~~
Вони сідають на лавку у найближчому парку.

– У тебе щось болить? – Чан дивиться з хвилюванням

– Тільки коліно, напевно синець буде, а так все нормально. Ти як? Сам же спиною вдарився

– Та нічого страшного. Знаєш, що треба зробити, щоб не так боліло? – раптом Бан опускається вниз і цілує коліно

– Знаєш, я тут подумав – хитро посміхається Синмін – Може, у мене ще дещо болить

– Справді? І що ж?

Кім вказує на свої губи

– Впевнений? – дає можливість передумати

– На сто відсотків

Чан ніжно, майже невинно затягує у повільний поцілунок.

– Треба мені частіше падати

– Не треба, я тепер буду цілувати тебе постійно – і залишає короткі поцілунки по всьому обличчю

– Ти мене обслюнавив – витирається і сміється

– Маєш щось проти? – Бан підводиться і бере Синміна на руки

– Хьон, постав мене, я можу йти сам

– Я знаю, але я хочу віднести тебе додому. Нам ще конспекти читати

Дійшли вони не скоро, бо дорогою багато разів спинялися, щоб поцілуватися.