Знов день, як ніч — безжалісний, морозний,
Я звикла, але хочеться тепла,
Мені наснилось, що вплітаю в коси
Любов до нього, що вона була.
Стою в кімнаті, що ввібрала в себе сльози,
Дивлюсь в вікно на втрачені роки,
Мене, неначе, вкрили ті морози,
Що я відчула, як торкнулася його руки.
Він обіймає — я вдихаю його запах,
Долонями закрившись від усіх,
Не розуміючи, що ж з нами таки сталось,
Бо розлюбити він мене не міг.
Я розумію, хочеться кричати,
Упасти на коліна і не встать,
Більше не вмію, не знаю, що сказати,
Знов прийдеться мовчать.
Як соромно дивитись йому в вічі,
Він любить і надіється, що й я,
І те, як «лю́бою» він мене кличе,
Не знає, вірить, любить, не як я.
Виходжу на мороз повністю гола,
Світанку не було вже декілька століть,
Тремтю, боюсь, кружля довкола сором,
Бо так його і не навчилася любить.
ВЫ ЧИТАЕТЕ
Стихи, Которые Идут От Сердца
PoetryМногие спрашивают: «Как у тебя получается писать стихи?», а я не знаю, что ответить: я просто беру в руки телефон, открываю заметки и пишу о том, что у меня на душе, вот так и получается)
