Вінвін йшов додому через темні вулиці, вслухаючись в глуху тишу. Він жахливо втомився. До університету їздити треба далеко, на роботі шеф витріпав усі нерви, ще й якийсь придурок на вулиці гроші з рук вирвав. Єдине, чого хотілося хлопцеві, який ледь підіймав ноги - було впасти на ліжко, заснути і прокинутися, бажано, на вихідних. Однак, на його превеликий жаль, це бажання було нездійсненним, тож він тільки й думав, якби скоріше виїхати з цієї глуші, аби хоч до університету не так далеко було і люди краще до нього на роботі відносилися. Звучить, наче це базові речі, і для когось, певно, так і є, але не для Вінвіна. Та і для щастя йому більшого не потрібно було, тож мрій великих він не мав.
Хоча, можливо, в його районі й були певні плюси. Тут дуже тихо та мало людей, що підходить для відпочинку після довгого дня, сповнено взаємодій з різними індивідуумами. Однак в цьому районі інколи трапляються не кращі індивідууми, тому треба завжди бути настороженим. І, мабуть, той хлопець, який сидів на асфальті, опустивши голову, таким не був.
Вінвін побачив здалеку білий силует і одразу зрозумів, що той - немісцевий. Тут так ніхто не одягається. Ніхто не хоче виділятися і привертати до себе увагу. Його ж одяг навіть здалеку неначе світився. І одягнений він був якось занадто легко, як для погоди надворі. Хоч весна вже й прийшла, вітри досі докучали.
Але, підійшовши ближче, Вінвін уже не був таким впевненим щодо того, що одяг світився. Він був забрудненим, місцями чорним, порватим і з плямами крові. На животі, покритому білою тканиною, виднілися сліди від взуття, неначе хтось наступав на хлопця. Однак найбільше увагу привертали білосніжні крила, які виходили з-за спини. От тільки вони були поламаними і так само з кров'ю. Та і сам хлопець, якщо вже на те пішло, виглядав трохи "поламаним". Вінвіну важко було сказати з дистанції, яку він тримав, але виглядало так, неначе той незнайомець плакав і Дон навіть не здивувався б, якби це було правдою, беручи до уваги побачене.
Він вирішив підійти ще ближче до сидячого незнайомця і можливо чимось допомогти, бо загальна картина виглядала, м'яко кажучи, не дуже: якийсь явно немісцевий хлопець, ледь одягнутий і в крові сидів у темряві у цьому глухому районі, де немало хуліганів та інших небезпечних людей.
Вінвін підійшов і, присівши на коліна, торкнувся плеча хлопця, аби привернути його увагу, бо той справді плакав і спершу зовсім не помітив, як Дон підійшов до нього. Відчувши легкий дотик, хлопець різко здригнувся і рефлективно прикрив голову руками. Він виглядав таким слабким і наляканим, що Вінвін боявся запитати, що сталося.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Переродження
Fanfiction-...Ми живемо паралельно. Ми наче десь поряд, але й одночасно - дуже далеко. Нас не видно, але без нас складно. Пізніше Вінвін усвідомив, що це означало. Добре, що про це більше не потрібно було переживати, адже він навряд чи ще колись дізнається, я...
