Уявний друг

— Чому мене ніхто не розуміє? Невже я роблю недостатньо? Чому в мене немає друзів? Ненавиджу, ненавиджу, ненавиджу! — Ці слова прозвучали ніби крик невинної тварини, яка раптово потрапила в капкан браконьєра.

— Кого ти ненавидиш?

— Всіх!.. І себе також.

— В тебе завжди є я, мені завжди можна вимовитись, я завжди зрозумію та підтримаю.

Дві дівчини сиділи на підлозі під вікном, одна з них плакала та закривала обличчя руками, а інша, завівши за спину раніше згаданої три своїх крила, покірно її вислуховувала. В освітленій заходом сонця кімнаті повисло мовчання, воно тривало вже певно кілька хвилин. Це той самий випадок, коли час іде набагато швидше, ніж здається. Раптово тишу перервали слова дівчини, що ніби вже трохи заспокоїлась.

— А що буде після? — Вона розтерла по обличчю слизьку сльозу, яку щойно виронила. Це питання ніяк не заділо радісної усмішки Каґе.

Людиноподібна істота в дивній рогатій масці, що закривала лише очі, лишаючи на виду її розпанаханий з обох сторін рот, пригорнула дівчинку ближче до себе та спокійним голосом мовила:

— Ніхто цього не може знати, а хто знає — вже не розповість.

— А ти як думаєш? — Не вгавала в своїй цікавості Дарина. Вона нерозбірливо говорила, постійно затинаючись через сльози, але Каґе розуміла. Вона завжди розуміла...

— Не знаю, — істота зробила невелику павзу, ніби думаючи, чи варто ще щось додати, — на щастя, чи, на жаль, я ніколи не пізнаю дару смерті.

— Чому?

— Не забувай, що я лише в твоїй голові.

— Але ж теоретично, ти помреш тоді, коли помру я, або тоді, коли я тебе забуду. — Дарина часто будувала теорії і ніколи не добирала слів, але Каґе про це вже давно знала та приймала, завжди підтримуючи розмову.

— Ніхто цього не знає, поки що ми можемо думати лише теоретично.

Знову павза. Дівчина поринула в свої думки, тут вона в безпеці. Каґе постійно каже, що єдине місце, де ми можемо робити все, що завгодно — наші думки. В них можна стати будь ким та діяти будь як, але не варто забувати, що в якийсь момент все одно доведеться повернутись до суворої реальності.

За кілька хвилин Дарина знову відізвалась:

— Ти б хотіла померти?