Скорбота за живими [Незавершений]

4

Два роки тому.

—Дадзай!-гаркнув Чюя, з розгону відчиняючи двері спальні. Дадзай лежав на ліжку, читаючи книгу. Він повільно відклав книгу і глянув на розлюченого Чюю крізь скельця окуляр.

—Якісь проблеми?-Дадзай був надто спокійним. І це дратувало Чюю ще більше.

—Ти і є моя проблема! Ти повинен був стратити того вилупка, а ти взяв і відпустив його!-лютував Чюя.-Ти сам собі псуєш репутацію!

Дадзай ніжно посміхнувся, підводячись. Він обережно торкнувся волосся Чюї.

—Серце моє, невже ти думаєш, що я б відпустив таку жирну ціль не вбивши її чи не віддавши спецслужбам?

—Ти…-Чюя затнувся, шоковано дивлячись на Дадзая.

Дадзай нахилився нижче, шепочучи.

—Ти мене недооцінив, любове моя.

Чюя втомлено притулився щокою до холодної щоки Дадзая.

—Чому ти не попередив мене?-Чюя повільно вдихнув опіумний аромат парфумів Дадзая, обіймаючи його.-Я там ледве із землею твоїх підлеглих не зрівняв.

—Це мав бути сюрприз.-Дадзай посміхнувся, відчуваючи, як напружене тіло Чюї повільно розслабляється в його обіймах.

Чюя відпустив його, дивлячись гостро й осудливо.
—Засунь такі сюрпризи собі в-Чюя затнувся, коли побачив маленьку чорну вельветову коробочку в руці Дадзая.-Невже це…-прошепотів він.
Чюя поглянув вгору на Дадзая і побачив те, що до цього не бачив або не помічав. Те, як Дадзай дивився на нього. Чорні очі горіли, палали, майже плавилися від почуттів, що кипіли всередині. Обличчя Дадзая пашіло, але він стояв мовчки і непорушно, відчуваючи як серцебиття гатить по скронях.
Він хотів підібрати слова, щоб не стояти мовчки як бовдур, втупившись у шоковане обличчя Чюї.

—Я зазвичай вмію підбирати необхідні слова, але зараз, судячи з усього не той випадок.-Дадзай засміявся, знітившись.-Я знаю, що ми не в тій ситуації і, можливо навіть не в тому всесвіті,  що нам судилося бути, але я сподіваюся, що таки зміг залишити слід в твоєму недоторканному чорному серці.-Дадзай, шепочучи, відкрив коробочку і Чюя побачив чорну обручку із невеличкими чорними діамантами.

—Це тому Окура кілька тижнів тому зненацька запитав розмір мого пальця?-Чюя всміхнувся.-Я тоді його вигнав бо подумав багато зайвого.

—Тц-тц-тц. Типовий Чюя.-Дадзай із шурхотом сів на ліжко. Чюя сів поруч.

—Це вийшло не так, як я собі уявляв.-Дадзай все ще не міг зрозуміти що сказати далі.

—А ти хотів щоб були феєрверки, фанфари та натовп глядачів?-Чюя насмішкувато хмикнув.

Дадзай засміявся й похитав головою.

—Ні, звісно ж. Я просто написав цілу промову і успішно все забув. Таке зі мною вперше.

Чюя зітхнув і обережно пройшовся пальцями крізь волосся Дадзая.

—Осаму, ти абсолютно пропащий та відчайдушний в ситуаціях, що не пов'язані з роботою, хоча й до роботи ти ставишся часто-густо недбало. Але врешті-решт у тебе все виходить так, як ти плануєш, що мене досить-таки дратує.-Чюя засміявся.-Мені подобається,  що попри все, ти надійна людина і я знаю, що з легкістю можу довірити тобі своє життя. Я знаю тебе як хаотичного, непослідовного, непередбачуваного,  дивакуватого та соціально неадаптованого. Я знаю тебе як свого напарника, що десятки разів рятував мене, довіряв мені своє життя. Я знаю тебе як свого Боса, якому я служитиму до скону.  І я не буду проти знати тебе, як свого супутника життя. І неважливо скільки часу нам відведено тут, у цьому світі, віднині, моїм завданням буде зберегти твоє життя. Не важливо хочеш ти цього чи ні.

Дадзай обережно дістав невеличку чорну обручку і надягнув її на тонкий палець Чюї.

—Звучить як погроза.-мрійливо посміхнувся він.-Обіцяєш?

Чюя всміхнувся грайливо.

—Я ніколи не погрожуючи, тільки обіцяю. А коли я обіцяю, я виконую.

—Що ж, доки смерть не розлучить нас?-Дадзай схвильовано стиснув долоню Чюї.

—Доки смерть не розлучить нас.