На годиннику було 20.56, начальниця знову сварилась с Маркусом на рахунок кави й його гулянок.
— Валентьев, ви що собі дозволяєте!? — крик начальниці різав вуха чоловіку — Чому ви знову десь шляєтесь, так ще й з тим придурком кучерявим?
— Послухайте, ви самі сказали зайти вам по кофе. Чому виноват я?
— Я сказала піти по каву в "Кофе-ньяр", а ви куди пішли? Далеко що не в ту кав'ярню.
— Вона же закрита в таке время, що я мусив здєлать?
— Почекати поки відкриється, вчити ще вас треба в ваші 29, господи
— Так не гоніть меня за кофе, я туда в кав'ярню не хожу
— Все, йдіть звідси, ваша зміна закінчилась ще 10 хвилин тому
Її крик вбивав нерви кожного хто працював, або знаходився в офісі. Настрій пропадав щодня з нею, неможливо навіть собі каву купити, бо "в Ньярі мій синочок працює, пожалійте його", неначе хтось його в очі бачив, від сили Кассандра і Ріната бачили того синочка начальниці, по понеділкам о 15.00, бо тоді приходить перевірка, а у нього годин робочих мало, бо працювати не хоче. Отож і ні синочка не любили, ні його маму.
Маркус пішов. В той самий бар-кафе, де Крістен сидів з понеділка по суботу в 7 ранку й в 9 вечора. От стабільно він сидів там і попивав каву з коньяком, якщо його там не було, значить або вмер, або проспав.
На диво, Кріс стояв коло бару, когось, можливо, чекав. Прохолодний південний вітер теплим вечором обдував чорне кучеряве волосся хлопчини. По вулиці вмикались ліхтарі під дзвінки телефонів дівчат та хлопців, когось додому кликали, комусь казали купити по дорозі щось, а Крістену залишалось лише чекати, просто чекати.
Недовго стояв хлопець. З-за якогось дому побачився силует чоловіка - це був Маркус, йшов з роботи додому, знову без настрою. Хлопець зрозумів хто це, після знайомства він дуже часто зустрічає його з роботи, бо Кріс працює з восьмої до пів дев'ятої, тому часу було достатньо, щоб прийти сюди і чекати.
— Хе, Маркус, знову та кричала на тебе? — запитав Кріс чоловіка, який тільки дойшов до нього.
— Да, щоб їй балкон на голову упал, вічно за свого синочка говорить і ту кофейню, будто я в ній ніколи не бував
— То та що там на повороті Красної вулиці?
— Да, та сама кофейня
— Вона там вже головою поїхала з тою кав'ярньою, їй богу. — хлопчина вже скільки наслухався за ту халупу, що не порахувати. Ненавидів він ту кав'ярню.
Розмова продовжувалась, навіть коли хлопці чимчикували до дому Кріса, так само за ту начальницю, її синочка, та життя особисте, що нового, хто новий з'явився, хто пішов. Справді, доволі цікаво дізнатись щось нове про свого друга, який просто був випадковою людиною з бару. Зі схожими інтересами, улюбленими зірками, проблемами.
Тільки от, за 9 місяців їх знайомства, Маркус дивився на Крістена по іншому, якось, закоханно, чи то занадто дружелюбно, хлопець не розумів. Знаючи світловолосого чоловіка, він міг і наркоту приймати через ту начальницю, їй завжди було до одного місця на працівників, най хоч приймає наркоту в 250ти грамовій дозі, йди працюй і не видовбуйся, лінюх.
На вулиці досі вечір, пів десятої, через дорогу дім Крістена, сіренький, невеликий, обгороджений кущовим парканом, доволі такий звичайний будиночок, як ті 17 сусідніх домівок на вулиці. Маркус жив по сусідству, якщо рахувати по номерам будинку, то Кріс в 14а, а Маркус в 18а, через дім від хлопчини. Чудова зустріч вийшла тоді, знайшли один одного будучи сусідами.
— Еех, Маркус, тебе хтось дома чекає? — сказав хлопець, по ньому видно, сказав серйозно
— Ну, ніхто не жде меня, ти що хотів?
— Може тоді до мене? І так я чув що в тебе вихідних 3 дня, з понеділка до середи, а у мене вони і так 2 недільки
— Навіть не знаю.. може й я комусь мішати буду — що тоді було в голові Маркуса, дізнатись складно
— Ой, та кому ти заважати будеш, я один живу з котом, брат давно змився з дому до своєї дівки кудись не гребу куди
— Раз прєдложил, тоді я іду
Настільки щасливим Кріс ще не був, так, він не подав вигляду, та усмішка з'явилась на його обличчі. Першим на подвір'я дому зайшов сам власник, відкрив двері та увійшов, потім і Маркус, зачинивши двері на замок.
Чоловік вперше за 9 місяців побував в домі Кріса коли темно, та й взагалом, там не знаходився ніколи.
— Ну що ж ти там застив, Маркус, роззувайся і поговорим — мовив Кріс, дивлячись на блондина
Чоловік зняв своє взуття, поставив коло іншого, слухаючи хлопця та задумуючись про щось непристойне. Не давало спокою це відчуття, ці думки, "да про що я вообще думаю, будто ніколи парней таких не видел"
— Аго-ов, Маркус, ти там засну-ув? — знову почувся низький голос кучерявого — Та вроді ще не та година щоб спати
— А? Я задумался трохи
— З ким не буває, ходи вже на кухню
Заважали думки йому, навіть коли попивали на кухні каву, під ніч, та що ж там за думки були..
..Темна кімната Маркуса, запах полуниці який збуджує тільки чоловіків, особливо блондина, тепле тіло Крістена, його голубі очі, які виблискують через попавше світло місяця, ніжні "толчки", стогін Кріса.. "господи, про що я вообще думаю сидя перед Крістеном.. как же стидно.."
— А.. Маркус, ти знову заснув?
— Еб, напугал мене
— Я хвилююсь за тебе, я ж тебе навіть до дивану не донесу
ВИ ЧИТАЄТЕ
::- Білий сатин
RandomБілий сатин - історія доволі маленького містечка, в якому траплялося різне. Двоє головних персонажів: Маркус Валентьев і Крістен Ґвенд - єдині, хто можуть знати правду. Сам фанфік - це просто збірка частин, пов'язана з цими чоловіками.
