Самотні коханки

(=^ェ^=)

Початок 20-го століття. Чудовий час, чудова країна під управлінням не найкращого сусіда. Саме 1901 рік, цвіте яскравими красами квітень, захід України, Буковина. Сонячні промені засліплюють блакитні очі відбражаючи в них саме жовте сонечко, такі різні, але такі рідні кольори.. хах.
Гул потягу та запах пару аж ніяк не колишив, лише дозволяв насититись цим моментом. Але довго стояти на місці з чемоданом біля ніг дивлячись на потяг, могло здатись немов вона чекає наступного, що не було так. Тому взявши не сильно важкий та й не сильно легкий чемодан до руки, молода жінка пошкандибала в чоботях на невеликих підборах з цього вокзалу.

Краєвиди Буковини справді заворожували, зелені тут було стільки скільки треба, дивовижні люди, та дивовижно гарно вбрані, Леся була не гірше. Білосніжна сорочка з коміром кент, з просторими рукавами та деякими візерунками додаючи сюди частинки вишиванки; та звісно довга спідниця кольору очей її власниці вище щиколотки показуючи короткі чобітки.
Сама Лариса виглядала втомлено, та мала блискуча звична усмішка трохи прикривала це. Біляве волосся, що так і заставляли назвати її "сонечком" було зав'язане в обережний хвіст, а волосся зверху гарно приглажене.
Та куди ж прямує ця мила пані? Після свого зізнання в почуттях своєму близькому другу, вона отримала відмову, Сергій був не тим чоловіком який їй потрібен й зараз вона потребувала явно не чоловічої уваги..

Мало-помалу шлях викладений в дорогу з кам'яних плит зупинив стукіт підборів перед будинком. Він був злегка видовжений, фарбований в білий колір, з червоними рамками вікон кожне з яких було закрите, ну звісно, погода - обманлива, зі стороні світить сонечко, а на вулиці 18°.

Цікаво, як там хтось? А хтось пам'ятає про їх зустріч? Хтось сподівається що так, і що хтось зможе когось міцно-приміцно закувати в довгі обійми.. а може краще довгу прогулянку та такі ж довгі розмови? Так, звучить не погано.
Поставивши чемодан на землю та тільки збираючись постукати в хвіртку, як перед очима вона одразу ж відкрилась.

- Леся? - гарна жінка, що видно збиралась вийти зі свого двору зупинилась глянувши на ту чиє ім'я тільки що назвала.

- Ihrem armen Schwan - поправила жінка свою подругу перед тим, як усмішка на обличчі трохи розтяглась, але вже через секунду від неї і слід простив. - ти збиралась кудись йти? - хоча білявка чудово знала базові манери, але перед чорнявою майже все чого вона вчилась зникало. Нахабно пройшовши в чужий двір через відкриту хвіртку власницею, Лариса поставила свій чемодан у входу в будинок навіть не заносячи його всередину (все ж щось ввічливе в неї залишилось)