Переліт без повернення до гнізда

Частина 54

  Того ж для Косач відпустила своїх працівників значно раніше додому з декількох причин. По-перше, хотілося добре виспатися перед скоріше за все довготривалим завданням далеко від дому. По-друге, Маша раптом загорілася бажанням перевірити валізу подруги і абсолютно точно була намірена навести там свої порядки. І звичайно Оля погодилася. Як можна інакше, коли вона загалом не вміла казати ні Небесній? Хоча щось їй підказувало, що нововведення жінки їй не дуже прийдуться до душі. Майже так і виявилося, точніше ще гірше ніж передбачалося. Жарти почалися ще в машині, коли Марія помітила каблучку. Куди ж без нагадування, що Артур, побачивши це, спочатку розбив комусь, очевидно кому, ніс, а потім звалився без свідомості та ще години дві вдавав людину при смерті? І полковнику дуже не хотілося бути розкритою старшому брату, тому по дорозі до своєї квартири їй довелося купити фруктовий мармелад. Багато мармеладу. Такі хабарі працювали завжди і в усі часи, не залежно від віку чим Косач звичайно успішно користувалася. Після цього Маша досить голосно уточнила, що і так нічого не розповіла б чоловіку, бо хоче ще погуляти на весіллі подруги, але жінка поруч на водійському кріслі віддала перевагу пропустити це мимо вух. Чого тільки не зробиш заради збереження ще кількох нервових клітин? Зрештою, вони таки успішно дісталися квартири на потрібному поверсі і спершу звичайно випили по чашці чаю. Як люблять казати Косачі: „Чай – всьому голова”. Дійсно велика премудрість за якою живе вже не одне покоління. Пропустивши без особливої уваги ще декілька жартів про династію, Маша таки дістається до потрібної кімнати та одразу йде до валізи справді великого розміру, який змушує жінку скептично поглянути в сторону Ольги.
  Через майже пів години третина косметички була переміщена на свої місця за туалетним столиком. Це змусило скриньку стати значно легшою, а Косач лише важко видихнути. Перше випробування вдалося перенести без особливих втрат. Доглядова косметика для обличчя та засоби для волосся взагалі не постраждали, чого не скажеш про ювелірні вироби, від яких залишилися лише пара комплектів і ще кілька прикрас. Та схоже нерви самої Марії бурчання подруги не витримали, і вона таки поклала до скриньки ще декілька прикрас, придбаних правда в магазині, а не у майстрів. Коли ж туди потрапили і сережки, які Оля вдягала приїхавши до пансіонату „Сон”, обидві жінки вирішили промовчати. Зрештою Косач перестала висловлювати своє невдоволення в голос, але Маша сумнівалася, що воно припинилося у її голові. Переглянувши одяг у валізі, вона була щиро здивована. Ситуація з вбранням склалася досить непогана. Небесна навіть доклала декілька речей, які абсолютно точно викликали здивування на обличчі жінки навпроти. На цьому вирішили закінчувати, тому після короткого перекусу, Оля запропонувала відвезти подругу додому.
  Наступного ранку жінка прокинулася, зрозумівши що на диво гарно відпочила і зовсім не відчуває втоми. Для її нинішнього режиму життя це дійсно можна вважати чудом. Тільки Косач не знала кому за нього дякувати: Маші, Шаблію, який напередодні трохи заспокоїв її розум, чи трьом букетам у квартирі, два з яких з лавандою. Після всіх ранкових процедур і вибору чергового брючного костюма з рубашкою, яких на щастя серед речей у валізі не було ні одного, жінка нарешті змогла дістатися на роботу до офісу. Маша здається була готова викинути якийсь жарт у будь-яку секунду, але не дуже веселий погляд подруги її зупиняв. Вільнер, як завжди, залишався спокійним, а Полянський, опиняючись поруч з ним, все ще досить помітно починав нервувати. „Наречених” ще раз змусили пройтися по всій інформації, яка була придумана для цього завдання. Небесна не впустила можливості ще раз нагадати, що характер Оля повинна зображувати лагідний, стриманий і зовсім не грубий. Сама Косач у якійсь мірі була засмучена фактом не можливості опустити запал жінки ні старими методами, ні відповідними жартами. Зрештою в агенції Віктор з Ольгою пробули трохи менше двох годин. Решту часу до відбуття було вирішено провести.у підготовці, тож всі члени штату зібралися біля входу, щоб побажати удачі керівникам.
–Маша, – підійшовши трохи ближче, Косач повертається до подруги. Заволодівши увагою Марії, вона продовжує досить тихо, щоб цього не почув Полянський: –Теоретично, Сергій залишається у якості головного керівника, але я прошу тебе та Олега прослідкувати тут за всім, добре?
–Як скажеш, – Небесна посміхається тією самою трохи загадковою усмішкою, яку в студентські роки так сильно полюбляла Ольга. Тоді не було нічого кращого ніж зустріти її та знати, що у прекрасній голові створюється сценарій геніального жарту або вже є чітка згода на щось подібне від самої Олі.
–Якщо станеться щось не передбачуване, то пиши мені. А якщо знадобиться, то? – полковник підіймає одну брову, дозволяючи жінці навпроти самій закінчити речення.
–Без затримок телефонувати Аполлінарії або Артуру, – Маша трохи закочує очі догори, виражаючи своє невдовення подібним відношенням до себе, але вимовляє все чітко і без протестів.
–От і чудово, – Оля посміхається та ніжно цілує світле волосся поруч з скронею. Вона часто так робить, коли знає, що довго не зможе побачити улюблену подругу.
–Ольга Сергіївна! – з-за спини патологоанатома звучить одразу два молодих голоса, а саме Альбіни та Стаса, котрі очевидно прямували до свого керівника.
–Залишу тебе з дітьми, – подруга декілька разів у якості підтримки плескає по плечу Косач та прямує до Вільнера для якоїсь розмови.
–Слухаю, – звертаючись вже до двох молодих людей, промовляє полковник.
–Ви головне бережіть там себе! Я ще й булочок у дорогу напевка вам з Віктором Вікторовичем, – Панчук простягає невеликий пакунок від якого приємно пахло маком.
–І не забувайте, що у вас є ми. Не беріть усю роботу лише на себе та дозвольте собі відпочити, а ми допомагатимемо з усіх сил, – Стас теж приєднується до швидкого бурмотіння дівчини, трохи перебиваючи її наприкінці фрази, на що ніхто з них здається не звернув уваги.
–Добре. Зроблю все саме так, – Оля тихо сміється. Ці двоє справді зараз виглядають наче малі діти, в яких енергії хоч відбавляй.
–Вам також удачі, Віктор Вікторович, – знову в один голос промовляють Станіслав з Альбіною, дивлячись за спину полковника. Звернення змушує жінку і саму повернути голову так, щоб зустрітися поглядом з своїм замом.
–Дякую вам обом, – Шаблій спочатку затримує очі на керівнику, а потім з теплою посмішкою дивиться на молодих людей перед собою. Зрештою Альбіна не витримує і почергово обіймає їх обох, знову нагадуючи берегти себе та бути обережними. Станіслав виглядає позаду трохи зніяковілим, але лише до того як підполковник кладе руку йому на плече, а Оля обережно перебирає пальцями його кучері, наостанок майже непомітно торкнувшись щоки юнака з ласкавою посмішкою.
  Повернулася додому Косач без особливих проблем. Першою справою вона, звичайно, ще раз перевірила вміст валізи, додавши туди ноутбук, котрий вже був їй вже не потрібен сьогодні. А потім вирішила прогулятися та віднести перший букет до чайної. Далі у Ольги був запис до парекмахерської, який теж пройшов добре і без ніяких проблем. Жінка не збиралася сильно змінювати образ, але для маскування можна було поекспериментувати. Майстер лише прибрав трохи довжину та залишив спереду декілька завитих пасм. У квартирі на неї чекали готова валіза, контактні лінзи, щоб змінити колір очей на карий, та одяг для поїздки. Дуже скоро прийшло повідомлення від Шаблія, який всього через двадцять хвилин буде біля її дому. Основна частина цього часу пішла на макіяж, просту зачіску, а також на думки про смерть старшої сестри від сміху якби вона зараз побачила її зараз. Мала місце смерть і від шоку, враховуючи новину, що Олі доведеться грати стриману та пристойну жінку. Все це звичайно добре, але сама Косач не уявляла чи справді її акторське мистецтво переважить над характером. Вирішивши не зациклюватися на цих поки що не важливих думках, Ольга накидує на плечі пальто та спускається донизу з речами.
  Перед під'їздом біля своєї машини вже чекав Віктор. Здавалося, що він навіть не одразу помітив жінку, перебуваючи у якихось своїх роздумах. Жінка є, помітивши цей стан, вирішила не надто різко тривожити чоловіка та одночасно згадала, що протягом декількох попередніх днів він був чимось роздратований. До того ж слова Вільнера теж змушували задуматися над цією ситуацією. Зрештою вона таки підходить до Шаблія, повідомивши про наближення тихим кашлем, котрий допоміг вивести чоловіка з його схоже не дуже веселих думок.
–Привіт, –Оля нарешті зупиняється, всього за кілька кроків від підполковника, та посміхається.
–Привіт, Олю. Допомогти з багажем? – настрій чоловіка здається підіймається, коли він бачить кохану, хоч у погляді і читається здивування від її нового образу. Шаблій таки забирає валізу з рук жінки та кладе його до багажника, після чого знову стикається з їх стривожений поглядом.
–Щось сталося?
–Нічого особливого. Просто пара дзвінків, – по трохи нервовій посмішці на губах Віктора вона досить швидко розуміє, що схоже щось сталося зовсім недавно або подія сильно вплинула на його рівновагу. Але він таки відкриває бокові двері машини, тому Ользі не залишається нічого окрім з важким видихом сісти на пасажирське місце. Після цього Віктор теж сідає на своє місце, заводячи мотор авто.
–Проблеми? – питання було сказане так, наче відповідь на нього не має ніякого значення, але Косач справді намагалася вкласти у нього всю ту турботу з якою ставилася до кожної дорогої їй людини.
–Ніяких, лише знову посварився з колишньою дружиною, – підполковник обережно виїжджає з парковки, промовляючи ці слова. Його тон кожним звуком натякає, що все це дрібниця, але чомусь у Олі зводить щелепу від тиску на зуби. –Хоча вона подзвонила пізніше ніж я очікував.
–Інші дзвінки теж від неї? – жінка намагається всіма силами зберігати спокій у голосі, просто підтримуючи розмову. Хоча в середині відчуває неприємний укол зовсім незнайомих раніше їй емоцій.
–Ні. Це мій прокол насправді, – настрій чоловіка здавалося різко виріс, судячи по тихому сміху та спокійному погляду його синіх очей, від чого жінка трохи ніяковіє. –Забув, що власник готелю товариш батька. Я вже деякий час через справи не можу приїхати до нього, а у Лери навчання. Саме тому, дізнавшись, що я зняв номер на двох, він трохи розгнівався. Довелося спочатку вислухати лекцію від нього і тільки вже потім пояснити всю ситуацію.
–А, – така розгорнута відповідь змушує відчувати себе трохи незручно, та тепла посмішка Шаблія і обережний погляд на каблучку допомагають розслабитися.