Місія Мільйонерів

Дитячі мрії і дорослі амбіції

Кім Техьон і Чон Чонгук знали один одного з самого дитинства. На перший погляд, їхнє життя виглядало ідеальним: вони жили в одному з найпрестижніших районів Сеула, відвідували елітні школи і завжди мали найновіші іграшки. Але за цією фасадною розкішшю ховалася зовсім інша історія. Насправді Техьон і Чонгук були з бідних сімей. Їхні батьки працювали на багатих і впливових людей району, роблячи все можливе, щоб забезпечити своїх дітей найнеобхіднішим. Вони жили в маленьких квартирах на околицях району, де кожен день був боротьбою за виживання.Техьон, з темним, густим волоссям і великими карими очима, завжди виглядав старшим за свої роки. Його вольовий характер і вміння знайти вихід з будь-якої ситуації робили його природним лідером. Чонгук, навпаки, був більш замкненим. З його темним волоссям і проникливими карими очима він часто здавався мрійником. Але за цією зовнішністю ховалася сильна воля і непохитна рішучість.
Одного разу, коли вони обидва були ще дітьми, їхні батьки втратили роботу. Це був переломний момент, який назавжди змінив їхнє життя.
Їхні сім'ї часто не мали грошей навіть на найнеобхідніше. Техьон і Чонгук ходили в школу в старому одязі, іноді без обіду. Вони намагалися не звертати увагу на насмішки однолітків, які не розуміли їхньої ситуації
На перервах вони часто сиділи осторонь, уникаючи інших дітей. Техьон був змушений бути сильним, щоб захищати себе і Чонгука від знущань. Одного разу, коли група старших хлопців почала знущатися з Чонгука, Техьон став на захист друга.
--Гей, залиште його в спокої!
--А що ти зробиш, Техьон? Ти і твій друг – ніхто. Ви завжди будете бідними і жалюгідними.
--Техьон, не треба...-, ледь чутно промовив Чонгук, намагаючись підвестися на ноги
--Ми ще побачимо, хто тут жалюгідний.- допомігши Чону піднятися мовив Техьон,і вони пішли в медпункт обробляти рани Чонгуку.

Після цієї сутички вони зрозуміли, що можуть покладатися тільки один на одного. Їхнє спільне "горе" перетворилося на мотивацію, яка штовхала їх вперед.
***
Коли вони стали трохи старшими, Техьон і Чонгук почали шукати способи заробити гроші. Спочатку це були дрібні підробітки, але швидко стало ясно, що вони можуть досягти більшого. Їхні перші "операції" були простими і невинними: допомога сусідам, продаж старих іграшок. Але з часом їхні плани ставали все більш амбітними.
Одного разу вони натрапили на ідею, яка здавалася занадто ризикованою, але водночас захоплюючою.
-Я чув, що в одному з багатих будинків на нашій вулиці зберігаються цінні речі. Якщо ми зможемо пробратися туди і щось взяти, ми зможемо допомогти нашим сім'ям- сказав Техьон, і його очі наповнились якимось азартом
Чонгук зважено відповів
-Це дуже небезпечно, Техьон. Але... якщо ми все зробимо правильно, це може змінити наше життя.

В темряві ночі, їхні очі сяяли рішучістю, і чимось невідомим.

***
Серця їх б'ються від хвилювання, але в очах загорілася впевненість. Вони провели дні і ночі, вивчаючи будинок від підвалу до стріхи, кожен закуток, кожен маршрут охоронців. Кожна деталь є важливою, кожен крок має бути виконаний бездоганно.

-Ми повинні бути дуже обережними. Якщо нас спіймають, це кінець,- проводячи швидкий погляд по карті мовив Техьон
-Я знаю, Техьон. Але я впевнений у нас. Ми зможемо це зробити,- кинувши погляд на Техьона і карту, Чонгук повільно видихнув, аби заспокоїтися, і не дати страху взяти верх.

Під покривом ночі, вони одягли чорні камуфляжні костюми, стаючи невидимими в міражі місячного світла. Під важким тягарем небезпеки вони проникають через задній двір, уникаючи зору камер спостереження. Кабінет, в якому вони опинилися, був яскраво освітлений люстрами з кришталю і меблями з темного дерева. Великий стіл з блискучою поверхнею стояв посеред кімнати, на його краю стояли дорогоцінні вази і статуетки. Через відкрите вікно в кабінет виливалося м'яке сріблясте світло місяця, нагадуючи про те, що час наростає.
Чонгук, з майстерністю розбійника, взявся за замок на задніх вхідних дверях. Зараз у них був єдиний шанс. Але навіть найкраще планування не захищає від непередбачених обставин. Кроки охоронців вдарили в їхні серця як удар молотка. Один з вартових вирішив навідати в несподіване часи.

- Чонгук, ховайся,- пошепки кричав Кім, який весь цей час спостерігав чи не має нікого, поки Чон мав найти сейф.

Вони згортаються за шифоньєром, сповнені страху, що їх виявлять.
Охоронець пройшов мимо, не здогадуючись про їхню присутність, і вони відчули сполох полегшення.
Щоб не затримуватися більше, вони почали швидше шукати сейф. Оглядаючи розкішний кабінет, Чонгукову увагу привернула картина яка висіла на сніті, він ніколи не цікавився мистецтвом, але мабуть то було 17 століття. Він підійшов ближче, і зняв її
-Техьон, глянь що я знайшов, мовив Чонгук, і дочекавшись коли прийде Кім, почав зламувати сейф. Звичайно пароль було не так легко підібрати, але Чонгук ніби мав вже за спиною досвід в 10 років, зміг легко його відкрити, при цьому не ввімкнувши сигналізацію.
-Ну що там,Чонгук,- знервовано запитав Техьон,- зовсім скоро прийде ще один охоронець, я не зможу їх  затримати.
-Вже все готово,-з полегшенням мовив Чон,- от дідько, ти бачиш скільки тут коштовностей.

Коли хлопці заглянули в середину, то побачиои тамскарби — гроші, коштовності, документи, вартість яких безмежна.
Зібравши всі нагороди свого ризику, вони покинули будинок так, як і прийшли — тихо і без слідів. Вони стоять на вулиці, роздихаючи з полегшенням.
- Ми зробили це, Чонгук! Тепер у нас є те, що допоможе нашим сім'ям,- з полегшенням сказав Техьон
- Це лише початок, Техьон. Ми можемо досягти ще більшого.
Це був не просто грабіж — це був випробування на міцність і довіру, яке з'єднало двох друзів солідарністю. Вони зрозуміли, що разом здатні на неймовірне, і цей успіх тільки початок.