Вiдчайдушна

Продовження 1 глави

Всю перерву я просиділа на стадіоні дивлячись навколо . Настрою вже не було , а повертатися назад в школу я не хотіла . Тому вирішила, що сьогодні вже туди не піду. Хай там буде той тест, завтра якось викручуся. Відмазок у мене до вдосталь . Я встала з лавки та взяла до рук свого рюкзака , якого вже за мить одягнула на плечі. Зійшла з кортів лінивими кроками зітхнувши. Куди мені зараз піти? Якщо чесно , місць є багато , але в кожному з них можуть бути знайомі мені люди. Можуть зі школи, а також з батькової роботи.А вони вже точно розкажуть батькові що я прогулюю школу.А зайвий скандал мені з ним точно не потрібен.
Ось мій погляд падає на високу багатоповерхівку. Ось туди я і піду. До того ж впевнена , що там на даху нікого немає. Швидким кроком я пішла по потрібні дорозі. Через 10 хвилин зайшла в цей дім, і вже згодом була на самому даху. Я підходжу ближче до краю та здивовано посміхаюся. Така краса. Все здається дуже маленьким . Так і хочеться взяти до рук людей та перемістити їх. Ніхто мене не бачить . Це найкраще відчуття. Ти бачиш всіх , але ніхто не бачить тебе. Я сіла на крайній бардюру діставши зі своєї сумки цигарки та щось на подобі пива. Алкоголь я зразу почала вживати , але до того викурила цигарку. Як я люблю просту самотність. . Години 2 я точно сиділа сама. Як тут я чую гучний сміх і кроки декількох людей.Всі вони заходять і я не можу повірити власним очам. Це ці ідіоти зі школи. Мія зразу мене побачила та швидко підійшла до мене. Я відкрито скривилася і тільки хотіла щось сказати, ця дівчина перебила мене.
- Ліса, ти чому пішла з уроків?Тебе шукав директор і твій батько . - чуючи слово батько я закриваю очі .
- Чорт... - чути з моїх вуст . Але я не показую що щось не так. Не хочу,щоб вони знали і думали ,що я боюся свого батька.
- Йдіть сюди .- кричить Мія до хлопців і ті йдуть до нас. ЇХ всього лише троє.А так вони ходять по 5. Немає зараз Джейна і Елізабет . Але це на краще.Менше косих поглядів і насмішок.
- Тобі не набридло бухати? . - запитує у мене Тайлер .
- Ні.- зовсім коротко та доволі чітко відповідаю я .Хлопець кривиться та сідаю коло мене.
- Ммм, краще б не пила і не курила . А то станеш корівкою . До того ж не один хлопець до тебе не підійде.-Сказав Джо дивлячись на мене через свої чорні окуляри .Всі вони починають сміятися .
- Дуже смішно!ХАХАХА.- з насмішкою відповідаю для них встаючи з холодного цементу.- Ви спеціально сюди прийшли ?
- Та ні, ми тут кожного дня . Просто ти напевно вперше.- От це і є закон підлості. Лише знайшла хороше місце для самотності , як виявилося що воно зайняте.Ще й цими придурками.
- Ясно .- я беру свій рюкзак а з нього цигарки.Вони дивляться на мене .- Та щоб вам повилазило .- фиркаю та йду від них. Вони ще щось говорять до мене, але я не слухаю. Засунувши у вуха свої навушники та включивши улюблену пісню я вийшла на двір. Тепер потрібно йти додому. Краще йти додому . Не потрібно намічений скандал переносити на наступний день.Краще все сьогодні. Знаю свого батька дуже добре.Покричить та й заспокоїться.Напевно.Через 30 хвилин я прийшла додому де зразу при вході побачила батька. Мелісса стояла позаду нього.
- Ну давай , кричи на мене.- кажу я та роззуваюся поставивши взуття вбік.
- Я був в школі. Якого чорта ти прогулюєш уроки?Куриш завжди і кричиш на вчителів. - говорить батько доволі сердито.
- Я до вчителів не кричу і ніколи не кричала.Я їх просто ігнорю і все. - байдуже відповідаю я та збираюся йти, як він зупиняє мене за плече .Я розумію,що це ще не кінець.
- Стій...- чути від нього.
- Що ще?.- байдужим голосом промовляю я . - Я втомилася , хочу відпочити .
- Відпочинеш потім , а зараз будеш все пояснювати . - його спокійний тон переходить в крик.
- Андре..- кричить на нього Мелісса на що той не реагує.
- Поговоримо потім . - я ступила декілька кроків, як відчула на собі палкий ляпас з боку батька. Тиша . Батько дивиться на мене а потім на Меліссу. Він сам не зрозумів, як це зробив.Батько стоїть в нерозумінні та дивиться мені прямо в очі . Він бачить,що там з'являються сльози .
- Василіса .- шепоче він та хоче немов заспокоїти мене. Та я навіть не підходжу від нього. Тепер я боюся його ще більше. Дожилася. Боюся рідного батька.
- Андре..- кричить знову Мелісса .- Ти що робиш? .- вони починають сваритися , а я тікаю з будинку взявши в руки свій рюкзак і взуття . ще чую крики в свою сторону і навіть нецензурні слова. Але все це стикає,бо я починаю бігти , як найдальше з цього будинку. Щока шалено пече а по щоках котяться сльози які тепер зливаються з дощем.Погода стала такою ,як мій настрій.Сльози перемішуються з водою з неба. Дощ холодний і я сама швидко мокну. Я знаю,що можу довести батька. Але як можна бити власну дитину?Хай кричить, хай забороняє все, але бути не можна. До того ж він чоловік, а піднявши на мене руку впав в моїй очах нижче плінтуса .
Я йшла по дорозі , парку. Я просто йшла і думала над цим ляпасом. Дійшла до висновку що не права і я і він. Та він ЧОЛОВІК.
- Принцеса цигарок...- чую я з-заду себе . Це Джо. Лише його зараз не вистачає. Він швидше підходить до мене а я відвертаюся.Не хочу,щоб хоч хтось бачив моє червоне обличчя і сльози.
- Ти чуєш?.- перепитує він .
- Не чую. - тихо промовляю я до нього . Він досі не бачить мого обличчя, але намагається глянути на мене.Встає біля та так само йде коло мене.
- Куди ти йдеш так пізно? .- він задає мені різні питання а я просто його не слухаю, адже якщо я буду говорити він почує і побачить що я плачу.В мене задзвенів телефон. Я вийняла його з кишені та подивилася . Це батько.
- Може візьмеш слухавку? . - каже хлопець , але я якось машинально кидаю телефон з розгону в асфальт і той б'ється на маленькі кусочки.
- Ти що робиш?Ліса .- він кричить на мене , а я просто піднімаю погляд на нього. Вже якось стало все рівно чи побачить він мої сльози і щоку чи ні .- Ти плачеш?Що сталося?Що з твоєю щокою?.- він дістав мене цими питаннями .
- Не твоє діло . Вимовила я крізь зуби та швидко пішла вперед, але спочатку вийняла карточку з телефону , адже та мені ще потрібна. Він хапає мене за руку.
- Можливо я чимось допоможу?.
- Допоможи.Просто зараз піди і залиш мене в спокої. Ти й так набрид мені в школі. Не діставай хоч тут .
- Пробач...- О Боже, що я чую від нього! Вибач?Такого він Джо я ще не чула ніколи .
- Засунь свої вибачення в одне місце . Добре?.- Мій голос доволі егоїстичний . Я бачу,що це бісить хлопця .
- Добре ..- шепоче він та відходить від мене. От це мене бісить завжди. В тій компанії в якій збирається вся ''еліта школи'' вони роблять з себе чорт знає кого . А от на одинці вони всі нормальні .
- Оревуар .- Байдуже махаю рукою та швидко йду під дощем вперед.Хлопець досі стоїть і дивиться на мене. Я ще декілька разів повертаю голову до нього , а потім заходжу за поворот . Там сідаю під стару будівлю та знову закурюю