Mount Project

ПРОЛОГ.

Я отямився в роздягальні. Мій ніс впирався в чиєсь пальто. Я не пам'ятав, як тут опинився, але добре пам'ятав, що це за місце. Академія "Вершина світу". Між іншим, її фінансували мої співвітчизники. Щойно прибув сюди, але вже сумую за Німеччиною.

Мене звуть Адольф Нойн. З усіх вступників країни я єдиний був обраний як учень Вершини Світу. Згодно з документами, я - Остаточний Історик. Я дійсно добре знався на історії, але чомусь до останнього думав, що мені світить лише який-небудь середній істфак в рідному Дрездені. На Вершину Світу молились, Вершину Світу обожнювали і хотіли туди.

Я підійшов до дзеркала і подивився в нього. Моє чорне волосся майже торкалось плечей, на маківці стирчало пасмо.

Моє самомилування перервали чиїсь кроки. До роздягальні увійшла дівчина з синім волоссям. На ній був светр з вив'язаним хрестом, а чорна спідниця була нижче за коліна і майже прикривала чоботи.

АДОЛЬФ: Ти знаєш, що це - чоловіча роздягальня?

Я намагався бути ввічливим - мені ще з цією дівчиною вчитися.

???: Якщо б ти декілька років перебув у монастирі, ти б теж, певно, забув, що існує протилежна стать.

АДОЛЬФ: Давай знайомитись. Я Адольф Нойн, Остаточний Історик.

???: Марґо Нєпевна, Остаточний Теолог.

Марґо стиснула мою руку. Вона була дуже теплою.

АДОЛЬФ: Ти файна.

МАРҐО: Ти теж. Я можу навіть за тебе помолитись. Якої ти віри?

АДОЛЬФ: Я атеїст.

МАРҐО: Тоді помолюсь за тебе Пану Богу Нашому Раціональному Мисленню.

АДОЛЬФ: А що, у вас в монастирі волосся дозволяли фарбувати?

МАРҐО: ...Підемо прогуляємось академією. Ти ж не думаєш, що ми тут з тобою самі?

Ми вийшли до коридору. Через декілька метрів коридор став ширше, і ми побачили троє дверей, що вели в різні авдиторії. Ми зайшли до першої. Нас зустрів дуже низькорослий, метр тридцять, напевно, хлопець зі смурним обличчям. Його одноокий співрозмовник, якщо можна було так висловитись, сидів поряд з ним і показував йому щось на планшеті. Низькорослий повернувся до нас.

???: Ось, панове, дива науки в пігулці. Ще півстоліття тому цього хлопця вважали би розумово відсталим, а так він може писати на планшеті те, що хоче сказати.