Та перероджусь я у вогні - Том 1

Глава 1 - Дощова зустріч

Памʼятаю я ті самі теплі літні дні,
коли сонечко пускало маленькі теплі промінчики, розквітали ромашки на полі, і щира усмішка мами, яка була настільки світлою, що завдяки їй я забував про тодішні свої проблеми. Памʼятаю, як її світле довге волосся роздував вітер, її очі, які ніби постійно світилися від радості. Вона була для мене найдорожчою людиною тоді, і окрім неї мені більше нікого не було потрібно...
Але в один момент її життя обірвалося, як і палець батька з курка пістолета...

Відкривши очі, я побачив промінь сонця, що просвічував крізь подерті занавіски, які вже всі облізли від старості і були вже наскрізь натягнуті димом від сигарет.

— Знову цей сон...
— Еххх... і знову починається цей уйобський день... — промовив я, протираючи заспані очі.

Вставши зі старого облізлого матраца, який я знайшов на сміттєзвалищі, я побачив ту саму квартиру, у якій я живу: стіни, які зацвіли від старості, стеля, з якої капала якась рідина жовтого кольору з дуже неприємним запахом, і прогнила підлога, на котрій лежали шприци, старий шкіряний ремінь, пусті пакети з-під таблеток і пачка сигарет із запальничкою.

Взявши пачку із запальничкою у руки, я вирішив закурити.
Відкривши пачку, там не було жодної сигарети.

— ТА СУКА!!!

Кинувши пачку об стінку, я знову ліг на матрац.
Пролежавши так декілька годин, жага курити переборола мене.

— Еххх... доведеться знову виходити на вулицю...

Одягнувшись у ті речі, які попалися першими під руку, я вийшов з квартири. Прокрутив замок двічі проти годинникової стрілки, зачинивши двері.
Сходячи по сходах під'їзду, я чув різні звуки: як сусідка, яка живе на поверх нижче, розважається зі своїм ще одним коханцем; як залитий в хлам сусід навпроти знову кричить на своїх дітей.
Авжеж, тут стіни настільки тонкі, що я ніби не живу у бетонній хрущовці, а у картонному будиночку.

От і пару поверхів вниз — і переді мною стара залізна дверка, з якої вже від часу почала облазити фарба.

— Фух, ну з Богом.

Зітхнувши, я потягнув ручку від себе, аби відкрити тяжку залізну дверку, від якої був настільки противний скрип, що з вух таке відчуття, ніби піде кров.

От і все, вперше за останні декілька днів я вийшов із дому.
Біля під'їзду мене оточили ті самі хрущовки, які вже потихеньку розсипалися від старості.