Platonic love

Вівторок

Люблю понеділки. Любила зі школи. Хоч і парадоксально загально прийнятому сприйняттю цього дня. Понеділок – кінець вихідних, найдовший шкільний день, перший день 10-годинної роботи, день відповідальності, праці, втоми, напруги... А для мене понеділок був чимось приємним, новим подихом, новим початком.

Любила пʼятниці. Короткий день, можливість відпочинку, відсутність зобовʼязань та задач. Прогулянки, спілкування, приємні емоції.

Четвер теж був завжди легким, але занадто. Спокійний, приємний, непомітний. Середа завжди була хаотична і різна. Але цікава.

Лише вівторки я ніколи не любила. Найнапруженіший, найдовший, найскладніший день. Не знаходила в ньому нічого, за що могла полюбити.

Знайшла. Знайшла легкий та приємно хвилюючий присмак очікування. Знайшла спокій і збудження, смуток і радість. Знайшла надію, посмішку, багато багато посмішок, знайшла настрій. Знайшла години, хвилини, і долі секунд, які так повільно протікають у бурхливому потоці життя, коли ти нестримно рахуєш кожну. І чекаєш. Одна хвилина стає довшою за попередні 11 днів. Час завжди сповільнюється, коли ти чогось чекаєш.

Люблю вівторок.
За те, що повернув до мене тебе.