— Пробачте, але я вже маю у своєму серці іншого чоловіка, — відповідає вродлива дівчина якомусь за рахунком кавалеру.
— О ні, така прекрасна пані вже має кому дарувати свою любов? Тоді я прошу вибачення за своє нахабство.
Чоловік йде, ще й так швидко, Чуї не приходиться відбиватись від нього, як це було раніше з іншими.
"Ну і добре, одним головним болем менше."
Чому ж до прибічника портової мафії, смерті в оболонці людини, пристають інші чоловіки? Все просто — місія, дорогий захід, організатор, який дуже полюбляє гарних жінок. Чому ж портова мафія не послала жінку? Посилала, але проблема виявилась у здібності господаря маєтку яка діє на жінок.
Тому було вирішено, що на це завдання піде не жінка, а хтось із чоловіків, але проблема — хто? Хто, переодягнувшись у жінку, не викликатиме підозр?
Карта випала Накахарі Чуї, бо раз він вже переодягався і був дуже сильно схожий на жінку.
Тому зустрічайте прекрасну діву в чорній довгій сукні, рукавичках до ліктя, на невеличкому чорному каблучку, з гарним макіяжем та майстерно вкладеним волоссям. Чим-чим, а вродою Чуя не обділений, жіночий образ лиш підкреслює її.
"Чорт би побрав цих бридких чоловіків."
— Мила пані~.
"О ні, знову?"
— Вибачте, я б залюбки погово... — Чуя завмирає на місці.
Перед ним його суперник, зрадник портової мафії — Осаму Дадзай і схоже, що він не впізнав його.
— А з іншої сторони, я можу приділити вам кілька хвилин, пане~.
— Як чудово, пані...
— Ч.. Чіє.
— Чіє.. Яке чарівне ім'я, мене звати Осаму Дадзай, можна просто Дадзай.
— Чудово, так що вас цікавило, пане Дадзай?
— Мене цікавило чому така чарівна дама тут сама.
— А вільна жінка не може відвідати світський захід?
— Ох, що ви, я не хотів утискати ваше право.
— Не беріть у голову.
Дадзай обережно бере руку Чуї.
— Тож, така мила пані не хоче скласти мені компанію?
"Схоже він мене не впізнав, обламаю його, хай мучається."
— Оууу, я не проти, пане Дадзай.
— Приємно це чути, прямуйте за мною.
Пройшовши вглиб будинку, Дадзай зупинився. Він ніжно за руку притягнув Чую до себе, а потім притис до стіни.
"Справа пахне горілим."
— Пане Дадзай, я маю вам дещо сказати.
— Оу? І що ж?
— Те, що ти сліпий довбень, Дадзаю!
Емоції на обличчі Осаму не змінились.
— Нууу, пані Чіє~.
— Ти дурний чи прикидаєшся? Це я — Чуя!
Дадзай нахиляється до його вуха.
— Кричи ще дужче, Чує... Хай господар дому почує, що жінка, якою він зацікавився, насправді шпигун портової мафії.
"Що! Він знав?"
— Ти!
— Гарне ім'я вигадав, Чіє...
— Тц, відпусти мене!
— Хаха, о ні, Чує, тепер ти від мене так просто не втечеш.
— Пхах, тобі досі муляє той випадок?
— Цілувався ти тоді жахливо.
— Як і ти!
— То може ти підтягнув свої навички?
— Хочеш перевірити?
— Дуже, — хитра усмішка.
— Стій, що...
Договорити Чуї не дали, полонячи гарячі губи в червоній помаді. Дадзай, на диво і свою втіху, опору не зустрів, навпаки руки Чуї обвили його шию, а сам темноволосий підняв рудого, відриваючи його ноги від підлоги.
— Ну то що я став краще? — легка усмішка "дівчини", на яку Дазай пхикає.
— Ви стали досвідченіше, пані Чіє.
— Ой, можна подумати, всю помаду розмазав.
— Можу виправити, змазавши повністю.
— Іди ти.
— Хаха.
