Це трапилося восени

1

Вулиці Лондона були заповнені людьми, і кожен кудись поспішав.

Одним словом, осінь — пора естетики, а ще гора роботи.

Небо було чорним, ховаючи в своїх обіймах сонце. І куди ж без вітру. Холодного вітру.

Чарльз з Крістл йшли попереду і щось бурхливо обговорювали, від чого перший ледь не падав від сміху, а кава другої так і залишилася невипитою.

Третій, Едвін, був поринений у думки, літаючи десь за межами цього світу.

Поки не замайорів кіт, який швидко опинився попереду, махаючи лапою кудись убік.

Едвін зупинився, вагаючись, але наважився, помітивши, що друзі вже були занадто далеко від нього.

Декілька поворотів, пару кроків — і кіт безслідно зник. Натомість з'явився він.

— Безглуздо питати, як і чому ти тут?

Едвін насправді був радий його бачити, але приховував. Тому на обличчі не було ніякого спектру емоцій, лиш серйозність.

Губи Короля розтягнулися в посмішці, наближаючись до Еда.

— Сумував. І ще мені потрібна твоя допомога.

— Компанія «Мертві хлопці детективи» до ваших послуг.

Його слова прозвучали саркастично, а рука винирнула з кишені, простягаючи її для рукостискання.

— Саме твоя.

Облизавши губи, зелені очі заглянули в кару безодню.

— Я хочу трохи довше побути в Лондоні, але моя котяча натура цього не дозволяє, — хрипло видихнув він.

— А від мене щ...

— Той браслет. Я впевнений, ти знаєш, як його накласти. Красивий.

Едвін фиркнув, відвівши погляд вниз.

— Але це не прив'яже тебе до Лондона, скоріше до мене.

Погляд усе ще блукав унизом — усе, щоб не показувати трохи розгубленості, впереміш із почуттям, яке швидко нахлинуло.

Котячий Король мовчав, обдумуючи все становище, але відповідь вже давно була на поверхні.

Він просто махнув, простягнувши руку, яку вмить обхопила чужа, і через декілька секунд там з'явився браслет.

Золото околцювало зап'ястя, розсипаючи квіти.

— Мені знадобилася хвилина, щоб удосконалити його.

Відпустивши чужу руку, Едвін нервово ковтнув комок слини — всередині щось з'явилося. Якесь дивне відчуття.

— Правила будуть набагато важчі за твої.