Сімейство злих і голодних котиків нарешті отримало свою вечерю. Кожен тримав свій шмат ковбаси: хто лапами, хто зубами. Першим впорався Пух. Тепер він сидів і спостерігав, як наминають інші. Мурка майже доїла свою частину. Найповільнішим був Лютий. Здавалося після кожного шматка він робив перерву на сон. Іноді він і справді засинав головою в їжі.
Вранці всі прокинулися від шуму та шипіння Лютого. Він щось згадав про вчорашню ковбасу. Спочатку питався в Мурки, проте та показала на мишу, яку піймала вранці. Лютий терпіти не міг мертвячину, яка тільки-но бігала. Фиркнув і пішов до Пуха з тією ж претензією. Пух дивився у підлогу, він завжди боявся дратувати старого. Лютий на це подивився інакше: він подумав, що то Пух забрав його запас. Він зробив крок і заричав. Пух відступив назад. Так вони дійшли до дверей. Аж тут Лютий побачив свій шмат ковбаси. Він рухався, ніби такожтікав від нього. Лютий підійшов ближче і побачив мураху, який міцно вчепився в ковбасу і впевнено її кудись волік. Лютий зачепив кігтем шматок. Мураха з цим не міг нічого вдіяти, на змагання з Лютим в нього сил не вистачить. Довелося поступитися. Лютий з'їв з задоволенням останній шмат вечері і повернувся на кухню за порцією сніданку.