З жіночої душі про жінок

Шляхетна

Холодна самотня ніч
Лежала з нею пліч-о-пліч
У зеленого лісу очей
Захована блаженна утома
Здається її серце пронзила
Довгого відлюднитства судома

Ніжно блукають у темному,
Як вугілля воллосі,
Витончені пальці рук
Можливо це єдиний спосіб
Відчути тепло серед холодних мук

Лише її солодкі вуста
Наливалися пристрастю та жагóю
Її гнучке і піддатливе тіло
Наче лагідно оброблено парóю

Та вона не звикла підпускати
До себе так близько когось
Такій шляхетній жінці
Не потрібен аби-хтось.