Одного разу за брамою...

Розділ 1. Ельфійка

Привіт? Ти хочеш почитати цю історію? Ну навіть не знаю, чому ти споміж усіх обрали цю, але це твоє діло. Історія ця про пластунів, українських скаутів. Можливо ти вже чули про Пласт, але аби в тебе не було хибних уявленнь, я трохи поясню, що таке Пласт взагалі. Пласт - це українська скаутська організація. Пласт - це велика дружня родина. Пласт - це постійні пригоди та купа цікавих речей. Пласт - це комфортне місце для усіх. Це табори та вишколи, будування брами та копання лятрини, це пісні біля ватри, печиво зі згущиком, халепа, несолена гречка з казана і різнокольорові курінні хустки. Мокрі шкарпетки, холодні руханки, передача Вогню Миру, мандрівки та рейди, точкування та проби і багато чого іншого. А тепер трохи про інше.
Кілька пластунів утворюють гурток, кілька гуртків утворюють курінь, кілька куренів в одному місті утворюють станицю, а кілька станиць в одній країні утворюють край. Є пташата, маленькі пластуни від трьох років, є новаки, вже старші, від шести, юнаки - від дванадцяти, старшопластуни - від вісімнадцяти і сеньйори - від тридцяти п'яти.
Власне... решта вже не так важливо, думаю, зможеш і походу розібратися.
Я - юначка, за сумісництвом підстаршина та новацька підсестричка.
Того дня я саме збиралася на Закриття Пластового року, скорочено ЗПР. І варто було мені прийти на галявину біля лісу, де воно мало відбутися і мене тут же оточили мої новаки.
- Ельфійка прийшла! - крикнув хтось із них. Вони усі почали по черзі роздивлятися мене і мої прикраси, рахували кільця та браслети на моїх руках, питали, звідки вони в мене і чи можуть вони поміряти котрісь із них.
Коли вони нарешті відійшли, я помітила знайому мені постать біля виховниці. Авжеж, в нашому рою з'явилася ще одна підсестричка. Нею виявилась Юля, юначка з другого гуртка. Ми з нею особливо не пересікалися ні на таборах, ні на акціях, на яких були разом. Юля була доволі привітною та щирою, але далеко не з усіма. Вона мала фарбуване руде волосся, оливкові очі і гарну фігуру, наскільки я знаю, вона займається спортом. Новаки любили її за те, що вона часто замість того, щоб заспокоювати їх, коли ті галасують галасувала разом із ними, була завжди в гарному гуморі і здається, вона за цей короткий час роботи з новацтвом стала набагато ближче з ними ніж я. Вона для них вже подруга, а я ще досі "доросла тьотя". Я також за весь час нашого знайомства жодного разу не наважувалася з нею заговорити, а коли вона стала підсестричкою в нашому рою, тим більше не наважуюсь. Я їй не рівня, вона така прекрасна, енергійна та комфортна, а я ніколи такою не стану.
- Ельфійко! - від моїх думок мене перервав голос Соні Жабки, моєї подруги з іншого дівочого куреня, з Гетьманих. - А я вже думала, ти не прийдеш! - вигукнула вона.
- Жабко! - вигукнула я обійнявши подругу, а вона повисла на мені у відповідь. Ми з нею завжди так віталися, що відрізняло нас від багатьох пластунів, які просто потискали одне одному ліву руку. Та Жабка якось дивно оглянула мене з голови до ніг і наче... розчарувалася в чомусь?
- Ми так давно не бачились! - сказала Жабка.
- Таак! - підтримала я. - Зажди, а ти часом не знаєш, що в нас там по програмі..? - спитала я глянувши на кількох виховників та юнаків позаду мене.
- Ну зараз в нас буде урочиста частина, а потім якась там програма, в нас буде якась майстерка, вроді будемо вінки на Купала робити, потім ми наче маємо ворожити, а потім невеличкі сходини по гуртках чи щось таке. - відповіла на те Жабка. - А, до речі, ти хорунжа. Разом з Яріком.
- Агаа, дякую. Тож мені ще треба підійти до когось і взяти прапор...
- Так, ти маєш підійти до подруги Олени.
Взявши прапор та білі рукавички до нього у виховниці, я почала шукати очима Яріка, або ж принаймні когось зі знайомих. Навколо було стільки людей, всі вони метушилися, бігали з боку в бік, і я не могла нікого серед них роздивитися. А хто це там був за хлопець в однострої, зі світло-коричневим кучерявим волоссям? Так, нарешті я знайшли Яріка. Я гукнула його і ми з ним ще встигли трошки поспілкуватися перед тим, як пролунав свисток бунчужної. Усі окрім молодшого юнацтва, новаків, а тим більше пташат стояли струнко, проте в лаві ще було чутно розмови з боку Вернигір, мішаного куреня. Не дивно, адже там багато новеньких, що ще не встигли ознайомитися з усіма пластовими звичаями. До речі, в нашому гуртку теж нещодавно з'явилася новенька, Леся. Вона, на відміну від Вернигір стояла тихо, та її погляд був дещо розгубленим. Втім її можна зрозуміти.
От, нарешті пролунала команда "винести прапор" і "на прапор глянь", ми з Яріком покрокували до бунчужної, комендантки і писаря, стали по праву руку від них і розправили прапор.