Пізній вечір у невеликому прибережному містечку Грейвіл. Туман повільно стелився вузькими вуличками, обіймаючи ліхтарі, що тьмяно миготіли. На околиці міста, серед покинутих складів, пролунала одинока сирена.
Детектив Ліана Кейн запізнилася на місце злочину. Вона зупинила свою стареньку "Тойоту" біля поліцейської стрічки й швидко відкинула капюшон, оглядаючи місцевість. Її співробітник, молодий, але запальний Том Брей, стояв із блокнотом у руках.
— Що в нас тут? — коротко спитала вона, підходячи ближче.
— Жертва — чоловік, близько сорока. Знайшли кілька годин тому. Він у підвалі цього складу. Жодних документів, телефон зник, а на руках — мотузки. Але головне, — Том знизив голос, — це не місце вбивства. Його принесли сюди вже мертвим.
Ліана кинула погляд на двері складу, які все ще були прочинені. Вони скрипнули, коли її рука торкнулася їхньої холодної поверхні. Усередині — порожня кімната, лише кілька дерев'яних ящиків і калюжа води на бетонній підлозі. Але під стіною, освітлений жовтуватим світлом, лежав труп.
Він був акуратно вкладений: руки складені на грудях, а ноги прямі. Ліана нахилилася ближче й помітила дивну деталь — у правій руці чоловік стискав маленький металевий ключ.
— Що це за ключ? — запитала вона, піднявши брови.
— Немає ідей. Ні дверей, ні сейфів, до яких він би підходив. Але, судячи з вигляду, ключ старий, може, антикваріат, — припустив Том.
— Ще щось знайшли?
— На шиї… татуювання. Невеликий символ, схожий на змію, що кусає себе за хвіст.
Ліана задумливо глянула на жертву. Цей символ їй нагадував щось із минулого, щось, про що вона давно намагалася забути.
— Це не просто вбивство, — прошепотіла вона. — Це попередження.
Ліана сиділа у своїй невеликій квартирі в центрі Грейвіла, намагаючись скласти докупи деталі справи. На столі перед нею лежали фотографії з місця злочину, роздруківки свідчень сусідів зі складу та загадковий малюнок змії, який вона змалювала з тіла жертви.
Її думки перервало дзижчання телефону. На екрані висвітлився номер Брея.
— Знайшли щось? — відповіла вона без зайвих привітань.
— Трохи. Роздивлявся цей ключ. Він справді антикварний. Його виготовлено вручну, і такі використовувалися в кінці 19-го століття. Я з’ясував, що його форма унікальна для одного місця — старого особняка на пагорбі за містом. Пам’ятаєш про нього?
