ти це Я

НЕВІДОМИЙ КОРИДОР...

Ліза пройшовши в перед побачила знайомий силует то був її тато який загинув на війні. Як тільки вона побачила його то захотіла підбіжати до нього але трохи подумавши вона стримала себе. Тиша. Цю тишину перебиває батько Лізи.
Пбл-померший батько Лізи
Пбл:привіт, давно не бачились-він стояв спиною від Лізи.
Л:Привіт тату!-посміхаючись крізь сльози казала дівчина. -я так сумувала...-ледве тримаючи сльози казала вона. А батько та і нічого не відповівши продовжив.
Пбл:ти знаєш де знаходишся?
Л:ні, незнаю - сумним голосом відповіла Ліза
Пбл:тобі ще не сказали?! -трохи повишеним тоном сказав батько.
Л:що?! Ти про що батьку?? -також підвищеним тоном запитала дівчина.
Почалась невелика пауза Лізі стало не по собі чи то страх чи що, вона не розуміла... Пауза тривала довго але Ліза запитала ще раз на цей раз їй відповіли.
Її батько тяжко зітхнув почав казати.
Пбл:після того як я помер опинився тут незнаю чому ти тут але до мене прийшов якийсь чоловік й мені все об'яснив що я помер. Тепер мені цікаво чому до тебе ніхто не прийшов...
Ліза стояла в ступорі,сльози вже самі по собі почати йти вона не знала що навіть й сказати ніби язика ковтнула.
Тут батько повертається до неї лицем й каже.
Пбл:вибач я не можу тобі допомогти, ти головне до мене не підходь. -твердим голосом сказав він.
Л:Чому?! -витервши сльози запитала вона.
Пбл:мені тут сказали якщо ніхто до людини не підходить то це дається вибір померти чи піти на землю. Я хочу щоб ти пішла до своєї подруги й мами їй зараз дуже тяжко... -трохи промовчавши він продовжив- ти заспокойся а мені вже треба йти. Бувай сонечко... -він кудись повернувся й пішов.
Ліза почала бігти до нього але вже було пізно...
Вона почала просто ридати й так і заснула...
—————————————————
Привітик Я про вас не забула)
Я написала так бистро цю частину капєц
Єєєє 297 слів (Мій рекорд).
Хочу запитати чи подобається вам??
Якщо так то поставте зірочку пж).