Холоднокровний Уран і перше життя на ньому

Гнів і образа

Як це так?! З моїх очей побігли сльози... Адже надії зруйнувалися!..
-Міс Джеймс, але ж я так старався!.. Як це так?!
-Ось так! Не віриш - сам подивися!
Вона протягнула мені зошит. Я глянув на свою роботу і обімлів! Там було усе неправильно... Для мене це найгірше. Я завжди дуже переживаю за свої оцінки, але завжди отримую гарні... не віриться... Мама вдома мене приб'є!..
Повернувся я додому ніякий... Навіть з мамою не привітався. Зайшов у свою кімнату і впав на ліжко, давши волю сльозам. Одиниця по контрольній це не кінець світу, але не для мене... Для мене це кінець... Саме страшне у світі... Мабуть...
Тут в кімнату заходить мама.
-Пенсіл, що сталося?..
-О-о-д-д-д-и-нии-ц-я!!!!- гикаючи відповів я і знову розплакався.
-О, боже!, - вираз обличчя мами в мить змінився, - Ти ж ночами його зубрив! Як так можна?! Чи в тебе лапи з одного місця ростуть?!, - мене ця фраза трішки образила. - Я в тобі розчарована... - сказала вона і вийшла з кімнати.
Тепер і рідна мати від мене відвернулася... І все через цю дурну оцінку! Ну її в баню! Я поводжу себе як п'ятирічна дитина, хоча мені вже 13. Мене вже все дістало!
В мене почалася істерика...