Я помру під весняними зірками

Розділ 1

Одним грудневим ранком я сиділа вся напружена і "як на голках" у кабінеті директора. Він, Вельдер Щенел, сидів за своїм столом серйозний,без жодного руху.Він недавно приїхав у нашу школу із Мілану,тому говорив трішки з акцентом. Не розумію,чому його потягнуло в Нью-Йорк?Хоча,я цього ніколи і не дізнаюся,це був якийсь "живий камінець",їй-богу!Навіть вітатись було лячно і не приємно. Йому було десь за п"ятдесят. Такий вирок можна було винести,судячи по морщинам біля очей і значній сивині на густому,чорному волоссі. Це був мій перший візит до директора...Його я запам"ятаю на довго! Якби це була місіс Пейс,яку ж замінив Вельдер,то це було б набагато легше для мене,вона відпускала усіх з "миром",навіть Макса та Деймона,які разів з 10 хотіли підпалити школу. І мене б відпустила... Несподівано,Вельдер заговорив:
-Ти перша це почала?
-Ні,але...-трохи хриплим після довгого мовчання промовила я,але він мене перебив:
-Значить,ти стверджуєш,що Марк?
-Ну-у,він обізвав мене,та щей дуже глузував,дозвольте не стверджувати з чого,але це було досить образливо!Тому я і вдарила його...
-Хм-м..он як?А місіс Лаур-ра(акцент) р-розповіла дещо інше.
-Що ж,дозвольте поцікавитись?
-Що ви,моя дор-рогенька,лупили щосили цього хлопця,хоча звиду було видно,що йому це,вибачте,"до лампочки".
-Можливо,ваша секретарка--а в душі я думала "бісова донощиця!"--помітила останній епізод нашого інцеденту.
-Отож,приведіть сюди Марка Вальдера із 11-б.- І я охолола в середині і почервоніла з-зовні..."От халепа!Ще одна хвилина,а може й більше з цим земним дияволом!"--тут двері відчинились і увійшла ця "зрадниця не винного народу",а за нею увійшов високий,широкоплечий,атлетичної структури тіла,з темно-карими очима,з гарною стрижкоб чорного волосся,Марк.

Розділ 2
Він був урівноважений,тихий,навіть серйозний,зовсім не той Марк,що був на перерві.
Вельдер прогримів чітким баритоном:
-Не буду ходити "навкруги", спитаю прямо: якого біса тебе понесло до її класу?!
-У мене навчається там брат.-спокійно та лаконічно відповів Марк.
-І він сидить за одною партою з Магдою?-суворо та з не довірою(Вельдеру це властиво) запитав директор.
-Взагалі-то я не знаю,і з ким сидить Магда.
-Ти глузував із неї?
-...так.
-Знаєш,хвалю за чесну та не виправданну відповідь,але ще раз таке повториться-ти стоятимеш на заувеженні ліцеїста. І я не жартую.-Вже занадто суворо промовив Вельдер.
-Я зрозумів.
-Г Е Т Ь!
І ми вийшли з кабінету директора із "підпаленими п'ятами".
Коли зачинилися двері,я вирішила зрізати,і піти до класу по сходам,не хотілося йти з ним в одному напрямку,бо доля вирішила по-знущатись і сконтруювати наші класи навпроти.
Коли я сахнулась до сходів то почула його голос:
-Вибач,Магдо. Так вийшло,сам не знаю що зі мною було.
-Та...просто ти реально задовбав,але вибачення прийняті.-з посмішкою відповіла я.
-Хм-м,може мені якось викупити свою вину?-з осміхом сазав Марк
-Іди вже--промовила я,а він заходячи до себе в клас,помітно мені підморгнув.
А я пішла до кранів з питною водою,бо після такого неабияк хочеться пити.

Розділ 3
Коли я зайшла в клас,був урок зарубіжної літератури. Після довгого та нудного відчитування вчительки,я сіла на свої місце. Чесно кажучи,мені було до "м'якого місця" її слова,я ж знаю причину моє відсутності на половині уроку,і не я вина тому. Дійсно,який коловорот: директор викликає,не каже нічого учительці,а вона у свою чергу має за що вилаяти учня. Мені здається,що у цій школі дійсно насолождуються поразками та промахами учнів.
Я сіла біля своєї найкращої подруги- американки Дженев'єви Спаркс. Ми дружили із самого глибокого дитинства,навіть тоді,коли ще мама була жива...Ох,скоро річниця нашої дружби- 10 років!
Коли я сіла,вона тихо спитала мене:
-Ну і як там живеться старому Вельдеру?
-Пф-ф,ще питаєш...людина-камінь,йому б у фантастичних фільмах зніматись,і те замало.
-Ха-ха-ха,от сказала!Це ж Вельдер,йому ніщо не властиво,як ти вмієш казати!
-хм-хм...ти в дечому права..
-знаєш,а ходімо в наш "Елоунгер" після школи?
-Ну ок,без проблем)
Потім продзвенів дзвінок і ми ринулись в наше улюблене кафе. Коли ми зайшли в кафе,
сам власник,близький друг сім'ї Спаркс,був там. Коли він нас побачив,то так зрадів. Це було видно по його очам там білозубій усмішці до вух.
-Діамантові мої- щебетав він-як я радий вас бачити!Що будете?Може,гарячий шоколад та круасанчик?Г-г,як я їх люблю,Біллі-звернувся він до офіціанта. А той лиш полупав здивованими очима та пішов виконувати замовлення.