Любов і Зрада

Надя

-Ага, я буду у клубі, побачимось там, кіцюнь-Дівчина обійняла хлопця й поцілувала його.
Телефон, вконтакті, додому, канапа і кави...побільше
План:зняти одяг, вдягнути дрантя, нафарбуватись яскравіше-без цього в клуб не пустять.
Невеличка однокімнатна квартира, стіни всі у малюнках, штори щільно закривають світ, через дірки проглядають останні промінчики дня.
"Грошей би взяти десь"-подумала Надя і вирішила позичити грошей у подруги:
-Дякую сонечко, квіточко, рибонь...
-Це востаннє...ти мене дістала! Чому б тобі не знайти роботу?!
-Могла б пожаліти мене...-невдоволено хмикнула Надя
-За що? За те, що сидиш у мене на шиї? За те, що телефонуєш мені лише тоді, коли хочеш в клуб чи грошей позичити? Шукай собі...інший банкомат-подруга кинула кілька купюр на стіл у кафе, в якому вони були і не попрощавшись, пішла.

Надя заплатила за каву і вийшла на двір. "Нам потрібно розлучитись"-настрочила вона хлопцю. Згодом заборонили йому писати і не відповідала на дзвінки. Пішла у клуб. Там її чекав він-хлопець її мрії-багатий, успішний, красивий.
Після декількох коктейлів Надя розговорилась:
-Ти дуже класний, ти ж знаєш, я люблю тебе...
-Так, так, так-махав він головою
"Що я роблю-запитувала вона у себе, чому так паскудно себе поводжу?" Дівчина вирішила придертись до хлопця:
-А знаєш, ти дивно себе поводиш
-Хто б казав!-Відповів він
-Вибач, скажу прямо, я кидаю тебе.
-Чому?!-здивувався він. Встав, взяв її за руки і ліктем скинув декілька бокалів і тарілок зі смаколиками.

Надя вибігла з клубу у ніч. Чорна тканина не давала просочитись дню, але були дірки, які всі називали зірками. Наді це нагадало штори у неї вдома.
"Ну, двох відшила, потрібно ще й інших кинути-вирішила Надя-напишу їм, не хочу бачити їхню ненависть, яка бореться з любов'ю і злість, яку затьмарює закоханість. Прийшовши додому, дівчина зняла туфлі, лягла на канапу і відімкнулась.

Зранку вона прокинулась від того, що її штовхають в плече.
-Надіє! Ти...Ви божевільна! Чому двері були відчинені?
-А навіщо їх зачиняти? Тут все одно нічого цінного немає...-відповіла дівчина і відпила води з пляшки, яку їй подав якийсь чоловік. Який, Надя не знала, бо зір був нечіткий, навіть розмитий-Дякую, а Ви хто??
-Власник квартири. Надь, давай на Ти
-Не вказуй мені! Ой, вибач, я ще грошей не маю, щоб заплатити тобі...
-Нічого-сказав він
-Вибач, дзвінок...Ало?
-Надійко? Це ти?
-Хто це?-здивувалась дівчина
-Я телефонував тобі на роботу, сказали, що ти змінила номер. Приїжджай завтра...Віра і Люба також будуть, Віталік може приїде...
-Тату? Тату...-розплакалась Віра-Як ти? Давно не бачились...
-От завтра в побачимось. Ти?
-Їду!-підтвердила Надя
-Чекатиму, люблю...
-Так татку і я тебе-сказала Надя і вибила дзвінок
-Допомогти знайти лінзи?
-Так, дякую-усміхнулась Надя і вони разом з власником квартири почали нишпорити між дрантям і речима, пляшками і пудрами, помадами і цигарками в пошуках лінз...