— Ім'я?
— Ненсі Монтгомері.
— А твоє, дівчинко?
— Елізабет Монтгомері.
Ми стояли з мамою у сирому і затхлому залі. Мама ні на мить не випускала моєї руки і весь час веліла триматися поряд з нею.
Все приміщення було заповнене людьми, охороною та працівниками, які сиділи за столами і збирали особисті дані людей.
— Монтгомері..., — задумливо промовив чоловік, який заповнював нашу з мамою анкету. — А чи не ваш це родич у карцер заклопотав? — ледве чутно спитав працівник.
— Так! Це Колін! Де він? Що з ним? — Я кинулася на стіл до чоловіка з розпитуваннями. Від моєї поведінки він здивувався, а потім жестом вказав мені повернутися на місце.
— Не хвилюйтеся, — байдуже сказав він, повертаючись до заповнення анкети. — Все з ним буде нормально. Посидить тиждень у карцері, розуму набереться і спритність свою заспокоїть.
Ми з мамою важко зітхнули.
Принаймні мій брат живий. Решту ми переживемо.
— На вулиці на вас чекає фургон. — Чоловік відволікся від заповнення паперів і передав мамі якийсь листок. — Ідіть, вас відвезуть додому. Ну, у ваш новий будинок, — додав він, побачивши подив на наших обличчях.
Коли я розплющила очі, то не мала уявлення, де я зараз перебуваю, скільки проспала і як звідси вибратися.
Моє тіло все ще болісно реагувало на будь-які рухи й дотики з навколишніми предметами.
Обережно піднявши голову, я вивчила кімнату: вона зовсім маленька, крім ліжка більше не було інших меблів. Крізь ґрати маленького вікна під стелею пробивалося яскраве сонячне світло. На бетонній підлозі стояла таця з водою і бутербродом з якоюсь непривабливою замазкою.
З побоюванням подивилася на склянку, спрага була нестерпною, я миттю осушила ємність і з гуркотом поставила склянку на металеву тацю.
Не встигла я встати з ліжка, як за дверима почулося якесь шурхотіння. Потім пролунав звук замку, що відкривається, і в кімнату увійшла молоденька дівчина.
Ми деякий час уважно розглядали одна одну у повній тиші.
Дівчина одягнена в чорні штани з широкими кишенями з боків і сіру футболку, яка, незважаючи на свою похмурість, досить ефектно обтягувала пишні груди. У неї досить яскрава зовнішність — великі темні очі, широкі брови та ніс із невеликою горбинкою. Довге темне волосся зібране в тугий хвіст на потилиці.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Та, що біжить у темряву
Science Fiction2040 рік. Світ погряз у тотальній корупції й кровопролитних війнах. Він захлинувся і став чорно-білим. Тепер є лише багатство і бідність, розкіш і розруха, правителі і раби. Елізабет Монтгомері - одна з небагатьох, хто не підкорився новим правилам...