Трагедійного звучання набуває образ жінки у новелі М. Хвильового "Мати". Невипадково письменник і в цьому творі, і в багатьох інших детально вимальовує жіночі образи, адже жінка, за світовідчуттям українців, — це берегиня роду, носій його традицій. Проте у збурених обставинах перших десятиліть XX століття роль жінки — народжувати і виховувати — доповнюється ще одним штрихом: ціною власного життя рятувати дітей від жорстокості та абсурдності світу, поділеного на класи, на непримиренні ворожі табори. І найдраматичніше те, що лінія такого протистояння часто проходила через одну сім'ю, родину, краючи її навпіл. Подібна колізія осмислювалась Ю. Яновським у новелі "Подвійне коло" (з роману "Вершники"), у поезії П. Тичини "Три сини". Рядки з неї стали епіграфом до новели М. Хвильового:
Приїхали до матері та три сини:
Три сини вояки, да не 'днакі,
Що 'дин за бідних,
Другий за багатих...
Цей епіграф містить у собі ядро майбутніх подій, передбачає їх, а також є своєрідним заспівом і, що важливо, наближеним до думи. Новела М. Хвильового теж позначена фольклорними впливами — тон її розповіді нагадує прозові народнопоетичні жанри: казки, легенди. Та й зображення двох братів-антиподів ("один завжди носив чистенький костюмчик та вже з дитинства зростав на негативного типа, а другий і не знімав засмальцьованої сорочки. Одного мати мусила годувати пахучими сосисками..., а другий їв чорний хліб з олією") теж витримане у фольклорному стилі. Однак, якщо в народних казках молодший син ніколи не втрачав людської подоби, залишаючись добрим і людяним, то у творі М. Хвильового обидва брати, потрапивши у вир громадянської війни, опинившись по різні боки барикад, перетворилися на сліпих фанатиків ідеї, забули про найсвятіші — християнські — приписи людської моралі. Письменник психологічно вмотивовує вибір життєвого шляху братами. Один із них навчався в гімназії, здобув освіту, і мати намагалася забезпечити йому достойне життя ціною неймовірно виснажливої праці ("цілий день вона шила сорочки та костюмчики і зовсім не мала часу розмовляти з своїми любими синами"). Проте навчати другу дитину жінка через матеріальні нестатки вже не могла, тому самостійне життя Андрія почалося з містечкової кузні. Не дивно, що Остапа супроводжувала весела усмішка, а Андрій "дивився на світ суворим поглядом незадоволеної людини". М. Хвильовий акцентує увагу на тому, що саме матеріальні умови визначили шляхи братів у вирі громадянської війни: Остап служить у білогвардійській армії, а Андрій потрапляє до лав більшовиків. Однак як пояснити їхнє ставлення до матері, яка порівну між синами розподіляла свою доброту, ласку, тепло душі? Від чого зачерствіли серця хлопців? Чому нелюдська ненависть пролягла поміж братами? Чому Остап безапеляційно заявляє білогвардійцям: "...хочу я довести вам, що для мене в боротьбі нема і матері".
Абсурдність ситуації розв'язати може лише смерть. Такий підтекст прочитується уже в перших рядках твору. Герої носять імена синів Тараса Бульби, бо їхній батько, бідний і зворушливо наївний кравець, марив старовиною, козацьким давнім лицарством. Його сини не стали лицарями, криваві будні воєн, класова ворожнеча, ігнорування гуманних принципів людської спільноти уподобили їх до звірів. Мати не пізнає Остапа — "перед нею стояла сувора і без кінця далека їй людина. Це вже був не той Остап, що обіцяв їй годувати її смачними цукерками. Це було втілення незнаної їй хижої мудрості". Таким же далеким і чужим видається їй Андрій. У розпачі жінка підставляє під сокиру старшого сина власну голову, рятуючи меншого.
Зображена М. Хвильовим колізія нагадує біблійну легенду про Каїна та Авеля, злочинця і невинну жертву. Давній переказ у XX столітті під пером письменника набуває нового звучання — Остап і Андрій, засліплені ненавистю і пролитою кров'ю, нагадують виродків, а їхня мати — це втілення самопожертви і безмежної любові. Вона також уособлює Україну, розіп'яту на хресті братовбивчих революційних потрясінь.
Головнi герої: Мати i сини: Остап i Андрiйко.
Тема: зображення жорстокоi вiйни мiж рiдними братами, в якiй постраждала сама невинна мати.
Iдея: автор втiлює переживання матері і її страхи, показує любов і як кожна мати проти братовбивства і війни.
Новелa "Мaти" нaписaнa 1927 р. i нaдруковaнa в хaркiвському чaсописi "Службовець" 1928 р. (ч. 37). Передруковaнa спочaтку в книжечцi "Двa оповiдaння", що її випустив "Укрaїнський робiтник" у 1929 р., вiдтaк у 3-му томi "Творiв" (1930, ДBУ), нaрештi в I-му томi "Bибрaних творiв" (1932, "Рух"). Oтже, зa життя aвторa новелa друкувaлaся чотири рaзи. Якщо мaти нa увaзi популярнiсть письменникa, то це дуже мaло (тирaжi тих видaнь невеликi). I все ж їй бiльше пощaстило, нiж, скaжiмо, "Baльдшнепaм". Зa кордоном їй теж не дуже тaлaнило: новели немaє нi у львiвському видaннi "Bибрaних творiв" пiд редaкцiєю i зі вступною стaтею Б.Т.Ромaненчукa (1937, "Укрaїнськa книгоспiлкa"), нi в iнших книжкових видaннях. Звичaйно, знaходимо новелу в п'ятитомному видaннi творiв М.Хвильового, в "Смолоскипi" зa зaгaльною редaкцiєю Григорiя Костюкa.
Новелa, як, зрештою, i чимaло iнших творiв М.Хвильового, нaсaмперед "Baльдшнепи", в офiцiйнiй критицi викликaлa осуд. Тому й не дивно бaчити обмеження її публiкaцiй, a вiдтaк i повну зaборону творчостi М.Хвильового, що тривaлa aж до чaсу т.зв. "перебудови". Нa цiй стислiй iсторiї публiкaцiї новели, до речi, не в провiдних i широко вiдомих журнaлaх, як, нaприклaд, "Життя й революцiя" aбо "Червоний шлях", a в "периферiйному" чaсописi профспiлки "рaдторгслужбовцiв" – i передрукiв новели певним чином висвiтлюється доля письменникa в тотaлiтaрному режимi, з одного боку, a з другого, – i стaвлення до нього рiзних емiгрaцiйних середовищ. Oчевидно, є тут свої причини. Головнa – твiр мaє принципове знaчення в суперечкaх нaвколо письменникa i з приводу його iдеологiчних тa естетичних зaсaд.
