Ну скажи - хіба не фантастично,
Що у цьому хаосі доріг
Під суворим небом,
Небом вічним,
Я тебе зустрів і не зберіг!
Ти і я - це вічне, як і небо.
Доки мерехтітимуть світи,
Буду Я приходити до Тебе,
І до інших йтимуть горді Ти.
Як це все буденно!
Як це звично!
Скільки раз це бачила Земля!
Але ми з тобою... Ми не вічні,
Ми з тобою просто - ти і я...
І тому для мене так трагічно
Те, що ти чиясь, а не моя.
Василь Симоненко
