13 жовтня 1678 рік , м. Лас Вентурас О , золота осінь така прекрасна , так вабить своїм пожовклим листям й тишою . Сьогоднішній день обіцяє бути сонячним і приємним , незважаючи на осінь , у місті Лас Вентурас майже постійно хороша погода , навіть узимку . Неподалік від міста Лас Вентурас є поселення , де проживає дівчина на ім'я Ангеліна . Душа її чиста і ангельська , як і її ім'я . Сім'я Ангеліни складається з 5 чоловік - це батько , мати , старший брат Джеймс та молодша сестричка Софі . Ангеліна 2 дитина в сім'ї , середня . Родина жила дуже бідно і тому батьки не могли дозволити собі купувати гарні речі для своїх дітей , але Ангеліну це ніяк не зупиняло. Дівчина завжди одягалася так , наче вона із майбутнього . Деяким це подобалося , інші ж просто заздрили , але й були ті хто намагався припинити самоуправство селянки . Це були так названі "Еліта" , діти з міста , які рахували себе за богів . Ангеліну це злило і вона намагалася довести людям , що багатство ніщо порівняно з життям , сім'єю та коханням . Так , юна красуня була трохи наївною й гордовитою , за це мабуть її багато хто любив . Хоч поселення було і не велике , всеодно знаходились хлопці , яким Ангеліна подобалася. - Ангел мій , доню пора вставати ( викрикувала матір дівчини прямісінько з кухні , де вже готувала сніданок для сім'ї). - Так мамо , я вже йду , вставай соня (встаючи з ліжка Ангеліна будила сестричку)Тобі ім'я Софі дуже підходить , сестричко (сміючись говорила до молодшої сестри). -Діти , до столу ! - Мм , як приємно пахне (промовила Ангеліна) -Свіжий хліб , доню -Знову хліб , мамо . Скільки можна їсти один хліб , інші діти їдять курку та солодощі , а ми що хліб і все . Геть ти нас не любиш , мамо (невдоволено говорила до матері молодша). - Софі ! Як ти розмовляєш з матір'ю , хіба так можна . Мама нас любить , запам'ятай любов визначається не у грошах , а в підтримці й піклуванні . Навчись цінити , що в тебе є , Софі (звернулась Ангеліна до сестрички). -А що хі... -Софі, доню я тебе не впізнаю . Щось може сталося , чому ти так різко заговорила про бідність ?(запитала мати) - Просто...та ні нічого , вибач . Мати не звернула увагу та Ангеліна знала , щось тут не так , а може й справді щось сталося , дівчина постійно про це думала . Сніданок закінчився і старша почала допомагати матері прибирати з столу , а менша пішла в свою кімнату . -Мамо , а де ж батько й брат мій любий ?(встривожено запитала Елін-так на неї казали скорочено) -Батько вже на роботі , а твій брат пішов по рибу . Тільки тссс , це сюрприз для Софі . Вона так хотіла щось смачненьке , я вирішила посмажити для неї рибу (радісно та пошепки промовляла мати) -Рідненька , навіщо ти її балуєш , вона ж клянче . Ну хіба так можна робити . Ти й так стомлюєся , а тепер ще й риба для Софі . - Ну доню , так теж не можна . Софі ще маленька , їй потрібно їсти рибу , це корисно . - Та річ не в тому , мамо . Але зажди , хіба 8 років це маленька ? -Ангел мій , щоб ви не накоїли ви завжди будете моїми дітьми , і мені для вас нічого не шкода . Я за вас ладна життя віддати , йди краще вже по воду , бо зараз , як набіжуть всі до криниці (поклавши руку на щоку дівчини промовляла мати). -Добре мамо , добре (поцілувала в щоку її та вийшла ) Ангеліна вже підходила до колодязя , такого здоровенного й дуже гарного . Цей колодязь один на все поселення і знаходиться на невеличкій горі поряд з річкою . —Елін?! (Здивовано та радісно гукнув парубок) —Густав , а ти що теж по воду прийшов ? —Так , ну а ще можливо твій брат мені сказав , що ти йдеш до колодязя (тихіше став говорити хлопець) —Густав , ти мене не знаєш (почервонівши посміхалась Ангеліна ) —Знаю , ти красуня і одягаєшся незвично . А ще ти добра , мила й роботяща . —Дякую , але я не шукаю чоловіка , Густав . Мені лише 16 років і я хочу прожити свої юні роки якомога краще й веселіше , тому ми просто друзі , бувай Густаве . —Бувай (вздихнувши промовив Густав). Проходили години , а Ангеліна ще досі йшла забутими стежками лісу , йшла додому знаючи , що все добре . За нею гнався Густав . —Елін , хух нарешті я тебе наздогнав (захекуючись бормотів хлопець ) —Густав , що сталося ?(тривожно дивилась в очі парубку,й бачила там величезний страх ) —Не йди додому (швидко схопивши за руку Ангеліну й почав вести її назад до колодязя) —Та стій ти вже , що сталося ? Мені страшно , Густаве. —Елін , Лас Вентурас захопили і не питай хто я і сам не знаю . Все у полум'ї , розтрощене та ще й люди із зброєю прийшли . Ходімо вже , ми сховаємося .... — Ні (видьорнула руку ) Зажди , а наше поселення його теж захопили ? —Ти мене не чуєш ? Звісно що так , вже майже всю територію Лас Вентураса захоплено , я прийшов за тобою , часу немає , ходімо . Прошу —Густаве , це ж війна!!!!(з криком зверталась до Густава )Як ти можеш , там же моя сім'я і твоя я їх не покину . —Чому ти так впевнена , що вони ще живі . Га ? —Тому що ніхто не має права забирати в мене сім'ю і рідний дім , Густаве . Я йду туди і мені всеодно , що буде . Та якщо треба буде , то я їх з корнем вирву й викину геть з Лас Вентураса . —Елін , тобі всього 16 років . Як ти казала , ми ще діти . Ми ніхто ! —Знаєш , Густаве , мама мені казала , що ніхто ми тільки до народження , а потім ми стаємо людьми . Запам'ятай, друже мій , щоб бути людиною потрібно лише жити , як людина . —Елін , але ті люди...вони... —Вони не люди , Густаве . Тому що живуть , як тварини . Ведуть себе так , наче дикарями з лісу вийшли . Ангеліна в свої 16 була дуже милою , доброю , сміливою та мудрою . А чи на добро це , чи на зло час покаже. Дівчина бігла , що сили додому , Густав теж приєднався до неї , адже він не міг покинути подругу свого дитинства і можливо своє перше кохання . Ангеліна й Густав нарешті дісталися поселення , і побачене просто шокувало дітей.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
