14 жовтня 1678 рік , м. Лас Вентурас
Жахливо бачити , як гинуть близькі тобі люди , як зникає твій власний світ . Мабуть , кожен з вас і нездогадується , що на вас чекає в майбутньому . Адже ми звикли насолоджуватися секундами теперішнього , так може ми не будемо слухати інших « - Живи сьогоднішнім днем » , може все ж потрібно не жити сьогоднішнім днем , а вже зараз творити майбутнє .
-Ну що , що тепер міс вояка ?(сарказматично запитував Густав у Ангеліни )
-Не смішно , Густаве !(сердито промовляла дівчина)
-Вибач . Так , нам потрібен план атаки , Боже , не вірю що я це сказав (ниючи собі під носа )
-Так план у мене є ....... атакувати (тільки но дівчина це сказала , то зразу ж почала діяти)
-Елін , що ?!Ні , зажди , от дурна (схопившись за голову репетував Густав)
Ангеліна пригнула із скелянистого пагорба і оскільки не розрахувала свій неочікуваний політ , то підвернула ногу й втратила свідомість . Густава ж в цей самий час спіймали люди , які захопили Лас Вентурас .
Загарбники
- Мені так це все набридло , навіщо ця війна , Макс ?
- Том , ми не при владі. Що ми можемо ....
- Ти можеш, я знаю, що ти все можеш. Ти справжній воїн
- Не говори дурниць, Томе. Й давай трохи тихіше, а то ще звинуватять у зраді.
- Таак, звісно....
- ...Тихо....
- Так так, тихо. Хто на....
- Том!
- Боже милостивий, це що дівчина? Та вона ж мертва
- Ні, тихо. Вона дихає, поглянь вона не клеймована. Значить...
-...значить її ще не встигли схопити?
- Так. Том, а ну бери її на руки й ходімо..
-Що, куди ми її заховаємо?!
- Ми її не будемо ховати, Том. Вона схожа на тих селян-втікачів, тому віднесемо до Дерека [Дерек- головний серед вояк, які прийшли в село]
- Нііі, ти що, він же її вб'є, як зрадницю, втікачку.
- Та й добре, тобі що ? Чи може закохався (сміючись брав на руки Ангеліну)
-Не закохався, просто я знаю, ти не такий. Вона ж не винна дівчина, краще заховаємо її десь і..
- Ну звісно, а потім ще й свій лагерь влаштуємо й будемо туди запрошувати всіх біглих селян (сарказматично промовив Макс)
Том кинув свій різкий осудливий погляд в бік Макса...
- Ай, добре добре. Ми віднесемо її до мого дядька, він знахар, так що допоможе їй.
Макс взяв на руки Ангеліну й хлопці пішли до знахара.
Лагерь
Вже вечір, на вулиці починає темніти, а в лагері панує смута. Люди бояться, ті люди, як залишилися живими. Густава привели в лагерь і кинули до всіх селян у велике, спільне шатро.
- Та відпустіть мене, падлюки. Тьфу на вас, собаки!
(Кричав обурений Густав)
- Замовкни, живіший будеш (сказав вояка, кинувши хлопця на холодну та брудну підлогу)
- Густав?!
- Місіс Хезер! Ви живі, як добре....(збуджено вигукнув Густав до матері Елін)
- Густаве, де моя донька? Відповідай!(схопивши за руки хлопця, стривожено буркотіла матір Елін)
- Я..яя
- Ні, не може бути. Ні....ні! (плачучи місіс Хезер хапалася за голову)
- Заспокойтеся, вона жива
- Де, де вона? Ти її бачив, Густаве?
- Так, ми були біля лісу, на пагорбі, а потім вона....
- Ну що вона, кажи
- ...спустилася вниз й...вона пішла, мабуть. В поселення ( різко висловивши, видихнув парубок)
- Що?! Густаве, і ти її саму відпустив. Та як ти міг, Боже!
Та це ж моя дитина і....
- Мамо, не переживай. Прошу тебе, побережи своє здоров'я( підсівши, тихенько шепотіла Софі)
- Так, донечко.
У знахара
Тим часом до свого дядька приніс Ангеліну, Макс і Том.
- Дядько!
Із маленького будиночка вийшов літній чоловік, із ледве помітною сивиною на вустах.
- Дядько!
- Сину, що це за дівчина? Що сталося?
- Дядько, треба допомогти цій дівчині. Вона одна із біженців, селянка.
Макс заніс дівчину до будиночку, знахар почав приводити її у свідомість.
Незабаром Ангеліна прокинулась, хлопці чекали на вулиці, а знахар мовчки дав їй води й сів поряд.
- Де я? (Тихо промовила дівчина, поклавши чарку на підлогу, намагалася піднятися з ліжка)
- Аай, що з моєю ногою?!
- Заспокойся дівчинко, в тебе просто організм голодує. Ти була знесилена і я тобі заварив трави, тобі вже краще?
- Шо з моєю ногою?!
- Та не репетуй, простий забій. Не вивих, не перелом, а легкий забій!
- А ти ще хто?( Невдоволено запитала Елін )
- Я хто?! Це ти хто і чому тікала? І...
- Сину (поклавши руку на плече плиміннику, тихо промовив ) Заспокойся, дівчина злякана, їй треба відпочити. Йди сину, йди
Макс вийшов й почав собі надумувати
*за кого вона себе має*
*вона така різка* *звідки вона взялася*
- Скажіть, де я?
- Мій плимінник - Макс, приніс тебе до мене, ти була непритомною. Ми зараз неподалік від лагерю, я, доречі, знахар.
- Так, зрозуміло й довго це я була непритомна?
- Ні, дитино
Ангеліна почала потроху збиратися й потихеньку йти до дверей
- Стій! Куди ти, дитино?
- Мене звати Ангеліна і я йду у лагерь, там можливо мої рідні та найліпший друг
- Та куди ж ти з ногою підеш
- Мені вже краще, дякую. Я піду (відчинила двері й вийшла на повітря, як же тут гарно і квіти, і м'ягка травичка)
- Зажди, хлопці підуть з тобою (доганяючи кричав дядько)
- Що?! Навіщо?- запитала красуня.
— А ти думаєш, я тебе так просто відпущу, ти ще слабка. Занадто слабка, та й невже ти будеш битися з армією?
— А вони будуть битися з армією, вони будуть битися за мене?
— Не скажу, що хотів би померти за незнайому мені дівчину, але я готовий битися за справедливість й добро в нашому місті, - підійшовши зненацька, Том упевнено говорив це Ангеліні.
— Добре, якщо ти такий герой....а як щодо твого самозакоханого друга? Він...
— ....Він думає, що це безглузда ідея. Але там де бої, там і я, - пройшовши повз Ангеліну й Тома, буркотів Макс.
Знахарь виніс зброю: мечі, кінжали, вогнепальну зброю, арбалет і тд. . Юнаки взяли одразу ж важку зброю, а Ангеліні залишилися лише арбалет і 2 кінжали, вона це все підняла й швидко пішла за хлопцями.
— Якщо ми йдемо воювати з армією дикарів, то нам потрібно назвати наш, так сказати загін. Назвемо нашу команду.....
— Ідіоти!- викрикнув Макс
— Макс, я серйозно!
— Ні, вони ідіоти, - показував пальцем на нору.
— Та це ж вхід, так так! Урааа!- викрикуючи це, обійняла Макса.
