Простушка

Частина 5

Відкриваю очі голова дуже болить. Пару секунд я фокосірую свій погляд і розумію що я не дома і не в лікарні. Я у чиїсь квартирі. Мені захотілось піднятись но через сильну біль у голові мені не вдалося це зробити. Тут я чую що хтось відчиняються двері повернувши голову я бачу що це цей хлопець якого я зустріла на кладовищі. Він підійшов до мене взяв мене за голову повернув в одну сторону і потім в другу.

-Ай боляче- строгим тономо промовила я

-Жити будеш-сказав він усміхаючись. Я знову спробувала сісти і на цей раз мені вдалося.

-Значить це ти мене збив?

-Так-сказав він і почухав затилок

-А чому ти мене не відвіз у лікарню?

-Тому що лікарі б зразу звернулись у поліцію, а потім купа цього всього сама розумієш.

-Ясно-сказала я. І встала-тоді я до дому.

-Добре. Підвезти?

-Ні знаєш ти мене зніс з дороги, мені голова розколюється від болю, а ти ще питаєш чи мене підвезти. Та нет не потрібно я зараз три хвилини добіжу до свого будинку не переживай- сказала я і піднявшись пішла до виходу. Хлопець пішов за мною.

- Тебе як звати? - спиталась я коли ми уже їхали.

- Ніколас

- Мене Елінора

Далі ми їхали мовчки. Швидкими картинками минали будинки, люди та дерева. І ось я уже дома. Прямуючи до своєї кімнати я почула розмову у сусідній кімнаті. Там розмовляли дві сестри. Но я вирішила не підслуховувати їхні розмови і пішла дальше.

Ось я зробила усі свої уроки і можна піти перекусити. Я зібрала свій рюкзак, прибрала на столі і вийшла з кімнати. Я швиденько почала спускатись по сходах но тут зупинилась мені закрутилась голова, я зловилась за поручні но я не можу себе втримати і тут я втрачаю останні сили і падаю без свідомості.

Відкриваю очі і ярке світло заставляє мене зажмуритись. Я піднімаюсь і сідаю.

-Тобі не можна сідати- почула я чиїсь голос. Повернувшись я побачила Роуз.

-Я сама вирішу що мені можна робити, а що ні.

-Май повагу до мене. Я жінка твого батька і ти повинна мене поважати і ставитись до мене добре.

-Я нічого вам не повинна. Те що ви є жінкою мого тата нічого не міняє ви є мені ніхто і я не збираюсь з вами надалі продовжувати розмову- сказала я і піднялась з ліжка. І тут я чую що двері відчиняються повернувши голову я побачила що зайшов батько

-Що тут відбувається?-спитався він

-Нічого інтересного. Я прогулятись- сказала я і вийшла з палати.

Вийшовши з лікарні я попрямувала теплими вуличками на річку. Я залізла на велику зігнуту вербу вмостилась на широку гілку і розглядала воду. Вона рожевими барвами відбивала сідаючі промені сонця і біжить за потічком не переживаючи що буде далі і куди вона попаде чи в якийсь маленький ставочок чи в велике розкішне море...