М. Коцюбинський "Intermezzo"

Intermezzo

Присвячую Кононівським полям

Дійові особи:
Моя утома.
Ниви у червні.
Сонце.
Три білих вівчарки.
Зозуля.
Жайворонки.
Залізна рука города.
Людське горе.

Лишилось  тільки  ще спакуватись...  Се  було  одно  з  тих  незчисленних  "треба",  які мене  так  утомили  і  не  давали  спати.  Дарма,  чи  те  "треба"  мале,  чи  велике,  —  вагу  те має,  що  кожен  раз  воно  вимагає  уваги,  що  не  я  їм,  а  воно  мною  уже  керує.  Фактично стаєш  невільником  сього  многоголового  звіра.  Хоч  на  час  увільнитись  від  нього,  забути, спочити. Я утомився.

Бо  життя  безупинно  і  невблаганно  іде  на  мене,  як  хвиля  на  берег.  Не  тільки  власне, а  і  чуже.  А  врешті  —  хіба  я  знаю,  де  кінчається  власне  життя,  а  чуже  починається?  Я чую,  як  чуже  існування  входить  в  моє,  мов  повітря  крізь  вікна  і  двері,  як  води  притоків у  річку.  Я  не  можу  розминутись  з  людиною.  Я  не  можу  бути,  самотнім.  Признаюсь  — заздрю  планетам:  вони  мають  свої  орбіти,  і  ніщо  не  стає  їм  на  їхній  дорозі.  Тоді  як  на своїй я скрізь і завжди стрічаю людину.

Так,  ти  стаєш  мені  на  дорозі  і  уважаєш,  що  маєш  на  мене  право.  Ти  скрізь.  Се  ти одягла  землю  в  камінь  й  залізо,  се  ти  через  вікна  будинків  —  тисячі  чорних  ротів  — вічно  дихаєш  смородом.  Ти  бичуєш  святу  тишу  землі  скреготом  фабрик,  громом  коліс, брудниш  повітря  пилом  та  димом,  ревеш  від  болю,  з  радості,  злості.  Як  звірина.  Скрізь я  стрічаю  твій  погляд;  твої  очі,  цікаві,  жадні,  влазять  у  мене,  і  сама  ти,  в  твоїй розмаїтості  кольорів  й  форм,  застрягаєш  в  моїй  зіниці.  Я  не  можу  розминутись  з тобою...  я  не  можу  бути  самотнім...  Ти  на  тільки  йдеш  поруч  зо  мною,  ти  влазиш всередину  в  мене.  Ти  кидаєш  у  моє  серце,  як  до  власного  сховку,  свої  страждання  і  свої болі,  розбиті  надії  і  свою  розпач.  Свою  жорстокість  і  звірячі  інстинкти.  Весь  жах,  весь бруд  свого  існування.  Яке  тобі  діло,  що  ти  мене  мучиш?  Ти  хочеш  буть  моїм  паном, хочеш  взяти  мене...  мої  руки,  мій  розум,  мою  волю  і  моє  серце...  Ти  хочеш  виссать мене,  всю  мою  кров,  як  той  вампір.  І  ти  се  робиш.  Я  живу  не  так,  як  хочу,  а  як  ти  мені кажеш в твоїх незліченних "треба", у безконечних "мусиш".