К – дівчинка без імені, без прізвища, просто – К.
К – дівчинка-всесвіт.
Кожного ранку вона вимикає будильник, їсть пластівці на сніданок, на встигає в школу, як зазвичай. Кожного дня вона сміється, робить уроки і виходить на вулицю гратися. А після повертається, зустрічає тата з роботи і готує бутерброди з сиром або варенням на вечерю.
У К є багато друзів, але справді близьких подруг всього три: Надія, Віра і Любов.
Надя має кучеряве каштанове волосся, бурштинові очі і приємну усмішку. Вона вміє мріяти й розповідати: про маленьких істот, які ховаються від людей у квітах; про хмари, які насправді зовсім не хмари, а прадіди баранців; про обійми, що закутують хворе серце у теплу ковдру, і про слова, закарбовані в пам'яті як красивими, так і потворними літерами. У неї добрий і теплий голос, який чомусь нагадує К мамин.
Віра – жива. Вона дзвінко сміється, грає з хлопцями в футбол та надає перевагу шортам замість спідниць і суконь. Віра нічого не боїться і може, здається, захистити не тільки себе, а й всіх, хто поруч. Неважливо, просять вони чи ні. А ще вона любить залазити на високе дерево й видивлятися чудеса: «Всім приготуватися! Вони скоро будуть тут... Ось, я їх бачу, вони вже!» К любить її за щирість і простоту.
Люба ніжна і вірна. У неї зелені очі й теплі долоні, коли тримає К за руку. Люба постійно за щось чи за когось переживає й закусує нижню губу, тягнучись пальцями до медальйону на шиї, – у такі моменти виглядає милою й зовсім розгубленою. Для неї не існує поганих і хороших людей – Любов усіх називає сонечками і щиро намагається наставити на «правильний шлях» найзавзятіших забіяк класу. Вона улюблениця і учнів, і вчителів (і бездомних собак, яких таємно від батьків підгодовує харчами з дому). А ще Люба дуже красива – К навіть пробує її малювати.
У житті К є один хлопець, який не дає їй спокійно жити. Він корчить з себе великого футболіста, ніколи не зачісує як слід волосся й весь час зачіпає її на перервах. К в таких ситуаціях гордо його ігнорує, залишаючись неприступною і повною рішучості дати відсіч. Вчителі тільки ледь помітно всміхаються й навіть не роблять йому зауважень.
Найголовніше, що є у К – це тато. Тато у неї добрий і усміхнений, у нього теплі обійми, і він зовсім не вміє готувати. Тому К вчиться сама: витягує старі мамині зошити з рецептами, розсипає борошно, переводить яйця, а потім, зітхаючи, прибирає кухню. Поки що у неї виходить лише омлет, але подруги радять не опускати руки. «Все приходить з практикою», – авторитетно підбадьорює її Віра.
